Коля і Оля

Частина 71

 

          Побачивши, наскільки Зоя прив’язалася до його доньки за час його відсутності, він збагнув, що не так просто буде забрати дівчинку звідси, як йому здавалося відразу.

         - Гроші, які я тобі винен – я відправив на рахунок ще вчора, - звернувся він до Невської, спопеляючи її злим поглядом.

         - Я вже не раз тобі казала, що мені не потрібно, аби ти віддавав гроші за операцію, - натомість сказала Оля, випустивши дівчинку із своїх надійних обіймів, проте вона продовжувала тримати її за руку, оскільки та не бажала відпускати теплу долоню.

           - Мені всерівно, що ти казала. Я не люблю бути комусь щось винним.

           - Воно і помітно! – сердито мовила Оля.

        Горський і Невська так захопилися виясненням стосунків між собою, що навіть не помітили, як коло їх глядачів збільшилося на дві особи: Лідію Михайлівну і Люсьєна.

          - Чого ти сердишся на мене? – продовжував Коля свою гнівну тираду. - Я ніяк не збагну. Та що трапилося тоді? Яка муха тоді тебе укусила? Все ж так гарно починалося. Ми провели таку солодку ніч! А потім ти як навіжена зірвалася із ліжка і одягнувшись, утекла, нічого толком не пояснив мені.

        - Чого я серджуся на тебе? – Оля вихопила руку із теплої дитячої долоньки і поклала руки на свою талію у позі сварливої коханки, котра була ображена на свого забудькуватого коханця. - Що трапилося? Ти хочеш знати, що трапилося тоді і яка муха мене укусила? А сам не догадаєшся? Геть перекачав своє тіло стероїдами, а  заодно і мозок, що уже не здатен тверезо мислити! І ще смієш у мене питати, чого я  серджуся на тебе?!

        - Ну, звісно, як я простий смертний смію сердитися на нашу принцесу! Хто я, а хто ти! Я ж тобі не рівня, ваша величносте! Так, просто бідний жебрак!

        - До чого тут це?! Згадай краще, якими словами ти мене привітав того ранку, коли ми прокинулися у одному ліжку? Не пригадуєш?! То я тобі нагадаю. Ти сказав, що кращої шльондри у тебе до мене не було. Що не пригадуєш, хіба?

       - Та не обзивав я тебе шльондрою. Чого ти на мене наклеп зводиш?

       - Може не називав, але дав мені себе такою відчути після твоїх улесливих слів похвали моєю майстерністю трахатися!

      - Що?

      Лідія Михайлівна злякавшись, що дальше буде ще гірше і ще більш вульгарніші вислови почнуть кидати один одному Оля і Коля, схопила Зою за руку і повела її в напрямку подвіря Невських. Вияснення стосунків не дитячих вух справа! А от Люсьєн не послідував прикладу старої жінки. Він не збирався залишати свою наречену і без кілька днів дружину із цим Дамським Звабником наодинці.

      - Ти так красиво похвалив мене за моє вміння звабливо розставляти ноги перед мужиками, що я себе відчула останньою шльондрою! – продовжувала Оля, навіть не помітивши зміну декорацій навколо себе.

       Коля задумався, пригадуючи слова, котрі він жартома кинув дівчині тоді, обнімаючи її рукою за талію, як ревнивий власник, і насолоджуючись тим, що вона належала тільки йому. Йому тоді було всерівно із скількома мужиками до нього вона переспала і научилася від них усього того, що вона виробляла із ним в ліжку. Він відчував тоді таку гармонію, тримаючи її у своїх обіймах, що був готовий нікуди її уже не відпустити, а запропонувати вийти за нього заміж замість Люсьєна. Так, тоді він відчував до неї любов, кохання, неземне, вічне, котре описують у казках і баладах, сонетах і піснях, знімають про це кіноепопеї і зображують це на картинах пензлем! Проте, після того, як вона утекла мовчки, ридаючи собі під носа, він рішив, що вона пожалкувала про усе те прекрасне, що було між ними у ту ніч. Точніше для нього це було найпрекраснішим, що було у його житті. А для неї це було настільки огидним і сиромітським, що вона проливала  через це сльози, тікаючи від нього, як від прокаженого.

       - Це через ті слова весь цей «сир-бор»?  - здивувався Коля, намагаючись збагнути істину.

      - Забагато тобі честі бути першим і єдиним чоловіком у моєму житті. Той факт, що ти був першим у мене – я уже змінити не зможу, на жаль. А друге – я уже прямо зараз планую змінити! Пішли Люсьєне, - звернулася Оля до нареченого, помітивши нарешті його присутність, - наша шлюбна ніч переноситься прямо на зараз. Якщо ти не проти, коханий?!

     - Я тільки – за, моя люба! – радісно погодився чоловік.

       Дівчина попрямувала до будинку, перебуваючи на грані істеричного припадку.

      - Ти повний дурак! – кинув Люсьєн Горському. - Ось, що я тобі скажу. Втратити таку жінку, як Оля!!! – Він став кивати головою, показуючи цим, яким придурком той був. - І більше не смій до неї підходити! Чуєш мене?! Від сьогодні вона буде любити тільки мене, а тебе забуде, як страшну помилку своєї юності.

          Це були останні слова чоловіка. Після них він направився до воріт і за секунду зник за ними, залишивши Колю на самоті, якщо не рахувати таксиста, котрий з такою радістю спостерігав за сценою, котру вчинили молоді люди, що готовий був навіть не брати із Горського додаткову плату за простій.

        А Коля тим часом перенісся спогадами на чорноморське узбережжя на пять років назад. Він згадав сльози Олі, котрі помітив на її обличчі після того, як у неї увійшов, але прийняв їх за каплі дощу, котрі упали із його волосся. А ще відчув наскільки вузькою вона була і як здригнулася від болю, а йому здалося від задоволення, стиснувши свої зуби прямо до посиніння! А крові він і не помітив так, як сліди її цнотливості були змиті водою після того, як вони купалися у морі після щасливих хвилин, проведених у обіймах один одного.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше