Коля і Оля

Частина 69

 

          Останні три дні пробігли дуже швидко. Оля весь час проводила із Зоєю і із Лідією Михайлівною, готуючись заодно до весілля із Люсьєном, котре мало уже відбутися в кінці місяця. Хвилюватись про святкові клопоти їй не потрібно було, тому що підготовку до урочистостей взяв на себе Павло Федорович, котрий правда, також дуже цим не напружувався, оскільки він найняв для цього потрібну людину, яка займалася приготуванням до цієї визначної події у житті Невських і Пер’є. Щасливій нареченій єдине, що приходилося так – це ходити на примірку весільної сукні, котру їй шили в салоні.

          - Олю, а можна я буду розсипати пелюстки квітів на твоєму весілля? – запитала Зоя, коли вони гралися в саду. – Я бачила таке по телевізору. Там дівчинка в красивому платті йшла перед нареченою і розкидала квіточки.

          - Можна, звичайно, - погодилася Невська, погладивши дівчинку по волоссю. – Ми тобі купимо красиве платтячко і ти будеш самою красивою дівчинкою на святі.

         - Ні, самою красивою не можна.

          - Чому? – здивувалась Оля.

         - Тому що самою красивою будеш тільки ти, оскільки ти наречена, - наївно відповіла Зоя.

         - Яка ти мила дівчинка! Я тебе так люблю, зайчику, - сказала Оля, притуливши дитину до себе і поцілувавши в щічку, котра була не покрита перев’язкою.

          - І я тебе, мамо, - мовила Зоя, поцілувавши дівчину в щоку, і обнявши ту своїми рученятами.

         Лідія Михайлівна в цей час якраз підходила до дівчат, тому почула останні слова їх розмови. Побачивши таку ідилію, на її очі накотилися сльози, а те, що її внучка назвала Олю мамою, взагалі змусило серце старенької калатати, як навіжене.  «Якби ще так порозумілися ці уперті діти? – подумала жінка про свого внука і Олю. – Коли б вони збагнули те, що я помітила, спостерігаючи за ними! Любов не можна так просто заперечувати і її відкидати, закривати очі на неї, і  запевняти себе, що це просто дурниці!»    

           -Олю, Олю, глянь, що я знайшла в інтернеті! – Катерина стала горланити не своїм голосом, знайшовши свою подругу в саду. – О, і ви, Лідія Михайлівна тут! Це добре. Одразу усім покажу. О, і ти зайчику тут?! – Трішки зніяковіла дівчина, тому що знала, що Горські не дозволяють дівчинці користуватися телефоном, поки вона у такому віці. Максимум – це ігри і то при нагляді дорослих. І через це вона не знала, як зреагує Лідія Михайлівна на те, що вона хотіла їм показати.

            - Що сталося, Катю? – трішки перелякано запитала Оля, оскільки вигляд подруги їй не сподобався, надто вона уже була збуджена і схвильована.

           - Зою, твій батько став чемпіоном світу по пілону, - звернулася Катерина до дівчинки, все ще не впевнена чи показувати відео при ній чи ні. – Він уже скоро повернеться із золотою медаллю додому.

           - Ура! – закричала Зоя, обнявши перше Олю, а потім бабусю. – Мій татко – чемпіон! І він уже скоро повернеться! Ура! Ура! Побіжу, розкажу дяді Паші! – Після останніх слів вона щезла миттю за деревами у напрямку будинку.

          - У мене навіть відео із інтернету є, - повідомила радісно Катерина, оскільки дівчинки біля них уже не було, тому вона могла спокійно, не ховаючись, показати те, що вона хотіла.

          - Він не на заробітках? – здивувалася Оля, оскільки це значило, що Горський за кілька днів буде в Україні і забере свою донечку додому. Їй стало сумно і боляче. Вона не хотіла розставатися із нею, тому що дуже прив’язалася до дівчинки. Як вона буде без неї? Сльози накотилися на її очі, проте їй удалося стримати їх бурний потік. – Я і не догадувалася, що він займається цим настільки серйозно. Ви про це не говорили, Лідіє Михайлівно, - звернулася вона до старої жінки. – Я гадала, що це просто його захоплення.

         - Я не могла про це повідомити, тому що сама не знала, чому він направився в це Лондон,  - сказала Лідія Михайлівна. – Він мені детально не розповідав, аби я не проговорилася. І тепер я розумію чому саме він так зробив. Хотів аби це було сюрпризом. Крім того він же не був упевнений у своїй перемозі.

         Катерина накінець-то знайшла потрібне відео і включила його. Жінки із відкритими ротами, втупили свої погляди в екран.

           «Цю перемогу я присвячую трьом найдорожчим жінкам у моєму житті» - Коля говорив журналістам, показуючи їм золоту медаль, котра висіла у нього на грудях.

             Оля затаїла подих і мріяла почути своє ім’я серед них. Хоча з її сторони наївно було сподіватися, що Горський взагалі памятає про її існування.

           «Своїй бабусі, котра завжди була зі мною поруч і підтримувала мене у всьому, - продовжував говорити Коля. -  Своїй, на жаль, покійній дружині Карині за те, що подарила мені донечку, задля котрої  я і пішов на цей чемпіонат. І, звичайно, Зоїнці, котра зараз видужує після важкої операції, котру вона перенесла не так давно. Гроші, котрі я виграв – підуть на її лікування!»

            Оля засмутилася більше, ніж вона сподівалася. Її серце було розбите. «Він тебе не любить! – пронеслося у її голові. – І навіть не згадує!»

             «А правда те, що більшу частину грошей на лікування вашої дочки заплатив власник мережі кафе Невський-бістро Павло Федорович?» – задала провокативне питання кореспондентка. Було помітно, що такого повороту подій не очікував Горський. Його обличчя спохмурніло і стало сірим, як небо перед грозою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше