Частина 64

            Про приїзд маленької гості і її бабусі Павло Федорович знав ще з вчорашнього ранку, коли його дочка повідомила про своє рішення прийняти у домі Невських цих людей на кілька днів, поки не приїде із Лондона сам Горський. Чоловік зовсім не був проти незнайомих людей у себе вдома. Він був компанійською людиною, тому любив спілкування з цікавими людьми. Крім того після того, як Павло допоміг з грошима для операції дівчинки, він став почуватись відповідальним за подальше її видужання. Він не бачив нічого страшного в тому, що вона і її бабуся трішки погостюють у них. Невський любив дітей, хоча у самого була лише тільки одна дочка. Він завжди мріяв про сина, проте так склалося життя, що під час пологів його дружина померла, даючи життя їхній дитині. Павло дуже сильно любив покійну дружину, тому за стільки років так і не знайшов їй гідну заміну. Його серце залишалося холодним і байдужим до інших жінок, котрих звісно у нього було багато, він же був не євнухом, а молодим чоловіком, повним сил. Одначе такі сильні почуття, котрі у ньому пробуджувала покійна дружина, ніхто більше у ньому не зумів пробудити. Навіть Люсінда, з котрою він зустрічався уже більше року, і з котрою він збирався побратися – не розбудила у ньому нічого, окрім звичайного чоловічого бажання – спарюватися. Саме тому він вирішив все-таки не женитися, хоча і жінка робила усе можливе і неможливе, аби його переконати в зворотному. Вона вважала їх ідеальною парою. Вони обоє були багатими, красивими, повними життєвих сил і амбіцій. Але для самого Павла цього стало замало. Люсінда була надто жорстокою до чужого горя, до чужих проблем, її нічого, окрім власного щастя більше не хвилювало.  Вона була подібна на красиву ляльку Барбі, котра усіх вражала своєю красою, блиском і витонченістю. Правда, в середині вона була холодна і черства, як сніжна королева, котра саме гаряче серце з часом перетворювала на кусок льоду. Павло почав відчувати, що перетворюється поряд з нею на запліснявілого егоїста, котрого цікавили лише гроші, бізнес і влада. Людські почуття він перестав взагалі цінувати. Невський навіть звів свою єдину дочку із братом-близнюком Люсінди, тому що хотів об’єднати дві великі імперії в один величезний холдинг, котрому рівного не буде ніде в світі. Про почуття своєї рідної дитини в той момент він і не думав. Він вважав, що Оля і Люсьєн будуть чудовою парою, а головне – гарантами стабільності двох великих компаній. Те, що вони не любили один одного – йому на той час було всерівно, вважаючи, що молоді люди неодмінно знайдуть щось спільне між ними, що їх поєднає. І він не помилився. Люсьєн закохався у Олю з першого погляду. Правда, проблеми виникли уже с самою його дочкою. Вона довгий час уникала молодого чоловіка, котрий відразу прийнявся за нею волочитися. Більше року тривали його залицяння до дівчини, котра вперто не хотіла підпускати чоловіка до себе. Вона все твердила батькові, що вона його не любить і не полюбить, що для неї він лише хороший друг, і не більше того. А Павло продовжував нашіптувати дочці, що кращої пари їй не знайти: і красивий, і розумний,  і рівня їй, а головне – так сильно її кохає, що готовий чекати її стільки часу, скільки знадобиться. Після завершення навчання, Оля стала самостійно керувати кафе і жити окремо від батька, що надало їй можливості себе почуватися вільною і самостійною. І Павло уже не сподівався, що Оля подивиться на Люсьєна очима закоханої жінки, вважаючи, що втратив вплив на дочку, коли та покинула сімейне гніздечко. Проте, він помилився. Оля поживши півроку одною, і керуючи власним кафе, стала дивитися на життя по-іншому. Ось так одного дня вона прийшла до нього і заявила, що він був у всьому правий, що кохання не існувало, а будувати сім’ю все-таки з кимось треба було. Оля заявила, що Люсьєн дійсно гарна для неї пара, що їй треба було відразу дослухатися до його поради і не витрачати стільки часу надаремно, шукаючи справжню свою другу половину, котрої насправді не існувало. Це все було її дівочими, наївними мріями, що такого кохання, від котрого трусяться колінка, і в горлі пересихає від одного тільки погляду на уявну половину – не буває. А Люсьєн був реальним! Тому вона погодилася стати його дружиною. А тепер, коли їх весілля було уже не за горами, Павло став сумніватися чи він правильно вчинив, переконавши доньку у правильності цього шлюбу. Він же бачив, що вона його по-справжньому не любила, хоча і Люсьєн любив його доньку так сильно, що готовий був заради неї на все. Олю, напевне, і приваблювало спільне життя із Люсьєном через те, що він її так безумно кохав. Любов у шлюбі, хоча б з одної сторони – уже була запорукою стабільності і довговічності. Так він вважав, і в цьому він переконав і Олю. Тому вона з такою радістю готовилася стати місіс Пер’є.

       Уже через місяць молоді стануть на весільний рушник у церкві і священник їх поєднає назавжди вузами шлюбу, котрий буде освячений самими небесами, перед господніми очима, а потім закріплений шлюбною печаткою у ЗАГСІ. Усі проблеми з тим, що Люсьєн був громадянином другої країни, а якщо точніше, то – Франції, були уже давно вирішеними, оскільки Павло мав зв’язки у консульстві, де знайомство із потрібними людьми і наявність пачки євро вирішувало багато складних і навіть нереальних проблем.