Коля і Оля

Частина 63

 

           Олю також  хвилювало те, як вони будуть спілкуватися із дівчинкою, коли повернеться Горський. Він, напевне, буде робити все можливе, аби їм не давати бачитися. І він матиме рацію. Ким вона приходилася дівчинці? Ніким. Якась тьотя із вулиці, котрій закортіло погратися у дбайливу матусю?!

          -Добре, що ви не під’їжджали ближче до будинку, - сказала Лідія Михайлівна, коли вони із Олею потрапили до квартири, аби забрати деякі речі, котрі знадобляться їм у домі Невських. – А то боюся, що Зоя би розплакалася за батьком. Дивно, що вона його уже більше дня не згадує. Мені здається, вона на нього розсердилася за те, що він її покинув.

         - Ви, напевне, праві, Лідіє Михайлівно, - погодилася Оля із жінкою, розглядаючи фотографії, котрі висіли на стіні. – Вона так за ним сумує, що їй простіше на нього сердитися, тільки би не відчувати того болю від розлуки з ним.

         - Така красуня! – мовила Оля, розглядаючи фото дівчини із чорною стрічкою. – Вона так подібна на .... – Від цієї думки Невська ахнула, продовжуючи уважно вивчати риси дівчини на фотографії.

          - Так, це моя дочка Тетянка, - тихо мовила старенька жінка, підтверджуючи догадку Олі. – Мама Колі.

         - Вони такі подібні! – Оля була шокована схожістю сина і матері. – Прямо одне лице! А чому на фотографії чорна стрічка? – здивувалася Оля, правда відразу догадалася, що вона значила, і тому замовкла від страшної правди.

         - Вона померла зовсім молодою, - тихо мовила жінка, приклавши пальці до холодного скла, за котрим знаходилось зображення рідної їй кровиночки так, нібито воно могло її зігріти чи розрадити, або втішити розбите материнське серце. – Їй лише би жити і жити! Та на жаль, їй було відведено так мало років життя у цьому світі. Вона так і не побачила, як Колінька пішов у перший клас, якою була красивою дівчина, в котру він вперше закохався, яким красенем він виріс... А найголовніше, вона так і не побачила, яка красунечка народилася у нього! Танічка би пишалася таким сином.

         - Неодмінно, - підтримала Оля жінку, поклавши руку їй на плече і злегка обійнявши. – Таким сином гріх було би не пишатися!

         - І дідусь Колі також не побачив внука, - продовжила Горська розповідь, торкаючись зображення покійного чоловіка. – Він пережив нашу дочку всього на місяць. Серце не витримало такого горя. -  Після цих слів жінка не втрималася, і сльози потоком хлинули по її щокам, зрошуючи її зморщене роками і нещастями старе обличчя.

        Оля міцно обійняла бабусю Колі, розмірковуючи над тим, скільки всього прийшлося пережити цій жінці, пережити стільки горя і стільки смертей рідних їй людей. Вона втратила єдину доньку, потім чоловіка, а зовсім недавно - дружину її внука. При тому вона чудом не втратила ще й рідну правнучку. Коли б це сталося, то її серце, напевне, би такої втрати не винесло. Це вже би було межа стійкості її душі. Щоб тоді робив сам Коля, коли б він втратив би стількох рідних людей? І лишився би сам-самісінький у цьому жорстокому світі! «Не дивно, що він такий озлоблений, - думала Невська. – Життя його добре потріпало!»

           -Треба швидше позбирати потрібні речі, - раптово заявила Лідія Михайлівна, вирвавшись із обіймів дівчини. – Зоя буде хвилюватися, чому нас так довго немає.

           - Так, ви праві, - погодилася Оля, направившись за жінкою.

          Прямуючи по коридору, дівчина помітила при відкриті  двері, із котрих їй було помітно те, що знаходилося у одній із кімнат. І те, що там було – її дуже зацікавило. Вона відстала від старої жінки, рукою прочинивши собі шлях всередину. Кімната була майже порожньою, якщо не враховувати залізну трубу, котра була посередині. Вона йшла від стелі і аж до підлоги, де була міцно закріплена шурупами. Оля дивилася на це, гадаючи для чого слугувала ця кімната. Рішивши, що покійна дружина Колі займалася тут танцями на пілоні, вона уже хотіла вийти звідси, як до кімнати зайшла Лідія Михайлівна.

         -Коля займався на трубі кожного дня по кілька годин, аби не думати про смерть Каріни, - такою була відповідь старої жінки на німе питання, яке залягло у очах дівчини.

         - Це Коля займався пілоном? – здивовано запитала Оля, котра буда шокована таким відкриттям. – Я гадала, що, можливо, це покійна мама Зої займалася тут танцями.

        - Ні, Каріна не підтримувала Колю в цьому, - сумно повідомила далі жінка. – Він змушений був сюди навідуватися тайком, аби займатися тим, що йому так хотілося. Каріна вважала, що час, який він витрачав на ці дурацькі тренування на трубі, він міг би проводити із нею і із Зоєю. Але незважаючи на її протест, Колінька продовжував робити те, що приносило йому таку радість.

         - Тепер мені зрозуміло, звідки у нього таке тіло! – Невська сказала це з такою пристрастю і із очима, повними вогню, що Лідія Михайлівна від такого відкриття аж рота роззявила, відразу зрозумівши справжні почуття Оля до її внука. Це її дуже втішило. Правда, вона сама не розуміла, чому вона так втішилася цьому відкриттю, тому що Невська мала одружитися із другим чоловіком, а не із її внуком. Але коли б весілля не було! Тоді Коля і Оля могли би зійтися. І все було би так чудово! З них би вийшла така чудова сім’я: він, вона і Зоя! 

   




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше