Коля і Оля

Частина 62

 

       Поки маленька пацієнтка перебувала в лікарні, то Олі вдалося настільки зійтися і подружитися із дівчинкою, що та відразу погодилася тимчасово переїхати до будинку Невських, поки не вернеться її батько. Лідії Михайлівні хоча і не подобалася така ідея, але їй прийшлося  на це погодитися, оскільки щастя і здоров’я правнучки для неї було важливішим, аніж її моральні принципи, котрі їй не дозволяли так нагло користатися добротою і щедрістю чужих людей, а в її випадку благими намірами Невської.

         -Мені треба забрати деякі речі Зої без, котрих вона не зможе обійтися за ці чотири, максимум шість днів, - заявила Горська, коли вони із дівчинкою сіли в машину, котра належала нареченому Невської.

         - Лідіє Михайлівно, ви що вважаєте, що ваш внук повернеться із заробітків в такий малий термін? – здивувалася Вероніка, сівши біля жінки.

         - Він не на заробітках, - пояснила старенька, уважно розглядаючи чоловіка, що сидів за рулем.

        - А де ж він? – поцікавився Люсьєн і рушив машину з місця. – Чи це такий великий секрет про, котрий не можна нікому знати?

         - Я не можу про це зараз повідомити, - пояснила Лідія Михайлівна, сумно глянувши на правнучку, котра гралася м’яким медведиком, котрого їй недавно подарували подруги Олі. – Коля просив мене мовчати. Але за кілька днів він уже буде в Україні.

           - Дивне прохання, враховуючи те, як несподівано ваш внук покинув вас із хворою дівчинкою на руках, котра навіть ще була не відійшла від наркозу. Ви так не вважаєте? – Слова чоловіка були жорстокими і сказані вони були таким тоном, від котрого старенькій стало дуже ніяково їхати до незнайомих людей. Їй так захотілося, щоби біля неї зараз був її рідний внук, котрий би обов’язково захистив би  від цих образливих слів і цього неприємного чоловіка, котрий лише зовні був красивим, а всередині він був холодним і черствим.

           - Люсьєне, дивися краще за дорогою, добре? – попросила Оля нареченого, помітивши, як його слова зачепили бабусю Горського. Їй стало соромно за нього. Вона звичайно розуміла, чому він так поводився. Люсьєн ревнував її до внука старенької жінки. Він все-таки продовжував щось підозрювати, він ніяк не міг повірити в те, що між Олею і цим стриптизером нічого не було тієї  ночі, хоча вона його так щиро запевняла в тому, що між ними нічого не сталося. Крім того сам же Горський йому прямо в очі заявив, що вони провели разом бурну і солодку ніч. Правда, Люсьєн запевнив її, що він не вірить його словам, а вірить її. Але Оля тільки зараз зрозуміла, що, можливо, насправді він сумнівається  в її правді, котрої вона так гаряче дотримувалася. – Не набридай, Лідії Михайлівні своїми дурацькими підозрами.

              - А Мішка Толя ніколи не бачив такого великого міста, - заявила Зоя, відволікши усіх від незручної тиші, котра залягла після різких слів водія, котрий вів машину, в котрій усі знаходилися.

              - А чому ти так рішила, Зоїнька? – поцікавилася Вероніка у дівчинки.

              - Він мені сказав, що до цього часу жив у лісі, - пояснило дівча. – На великому дереві. Там було багато білок і вони з ним дружили.

           - Ага! От де він жив до того, як потрапив до магазину, в котрому я його купила із подругами! А я все міркувала і гадала, де його рідна домівка. А він тобі признався, а мені не хотів сказати.

           - Це тому, що він тебе боявся, - продовжувала Зоя. – Ти така велика, а він такий маленький. Мішка Толя тебе боявся, тому мовчав.

          - Зрозуміло.

           - А розказати тобі, як він потрапив із свого рідного лісу до магазину, де ти його купила? – запропонувала Зоя Вероніці.

          - Розкажи, мені дуже цікаво, - погодилася дівчина, почесавши медведика за вухо.

         - Ти так не роби, - заявила несподівано дівчинка, через що Вероніка аж перелякалася, стрепенувшись. – Він не любить, коли його тягають за вушко. У нього там ранка.    

          - Ясно. Більше не буду.

          - Ти можеш його погладити по головці, - сказала Зоя, показуючи дівчині, як це треба робити. – Бачиш, як треба його правильно гладити?

           - Зайчику, а як мішка Толя потрапив до магазину? – запитала Лідія Михайлівна правнучку, котра зовсім забула, що мала розповісти історію про те, як медведик потрапив до іграшкового магазину. – Нам всім дуже цікаво про це дізнатися. Правда, дівчата? – Жінка стала шукати підтримки у подруг, моргаючи їм очима.

           - Так, дуже, - відразу погодилася Оля, зрозумівши натяк жінки. – Як же мішка Толя потрапив до магазину?

           - Хто його забрав із лісу? І чому? – також підтримала Вероніка цю маленьку гру, заохочуючи дівчинку до розповіді. – Мені так цікаво, що я не можу про щось інше думати, окрім сумної долі мішки Толі, котрого позбавили рідного дому.

            - У нього не сумна доля, - заявила Зоя. – Він навпаки дуже  щасливий, що його силою вивезли із лісу ті злі люди, тому що в іншому випадку він би не потрапив до мене. А зараз зі мною він дуже щасливий! І він дуже радий, що ми їдемо до нашого нового дому.

           Закінчення історії дуже вразило усіх. Правда, кожного по-різному. Люсьєн був страшенно роздратований тим, що Оля возилася із дочкою Горського. Він був проти із самого початку, як тільки почув про те, що дівчинка із бабусею поживуть кілька днів у Невських. А тепер після слів дівчинки – він остаточно упевнився в тому, що був правий. Йому не хотілося, аби Зоя прив’язувалася до його нареченої, а його наречена прив’язувалася до малої, бо в іншому випадку Оля буде постійно тоді контактувати із батьком дівчинки, до котрої вона неодмінно буде навідуватися після того, як приїде батько дівчинки із Лондона.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше