Коля і Оля

Частина 47

 

 

       Проте, погляд чоловіка настільки загіпнотизував її, паралізувавши повністю рухи і мислення, від чого вона забула на секунду, як управляти машиною, що ніколи із нею не траплялося досі. Тому наглому водію прийшлося обминати перешкоду, котра стала на його шляху. Коли нетерплячий власник зеленого джипа об’їхав її авто, показавши на прощання вказівного пальця,  уся увага Олі знову була зосереджена на Горському, через що її кинуло в жар.

       - Ну, далеко ще? – сердито запитала вона Колю, аби відволіктися від наростаючої хвилі збудження до нього, котра готова була знести на своєму шляху усі загати і перешкоди, котрі вистроїла Невська у боротьбі із самою собою.

       - Ти уже забула, де я живу, - відповів таким тихим і спокусливим голосом Горський, від котрого по її шкірі побігли мурашки, не зводячи свого погляду із неї.

      - Я заблудилась.

       - Та ні. Ми уже приїхали майже. Ось тут звертаєш і відразу мій двір.

        І дійсно, Коля не збрехав. Уже за кілька секунд Оля припарковала машину біля його під’їзду. Горський відразу ж вийшов, тому що і для нього знаходитися у одній машині із нею було страшною мукою чи божою карою.

      - Зачекай, - зупинила Оля Колю, вийшовши із машини. – Скажи, а між нами дійсно нічого не було тієї ночі? – запитала вона його.

       Горський зупинився біля самих дверей будинку і обернувся до дівчини.

       - Хочеш усю правду, як вона є? – питанням на питання мовив Коля.

       - Так.

       - Добре, я тобі скажу.

      - Ну, кажи, я жду, - нетерпляче буркнула дівчина, переминаючись із ноги на ногу.

      - Та не тут же, - спокійно сказав Коля, оглядаючись навколо у пошуках свідків. – Тут повсюди є вуха. Хочеш, аби про твоє падіння знали усі?

     - Що? – насупилася Оля.

    - Жартую, - швидко заспокоїв дівчину чоловік. – Ти що боїшся мене? Тому не хочеш підніматися до мене? – догадався Горський про причину зволікання дівчини.

    - Я?! Тебе?! З чого ти таку дурню взяв?

     І дівчина, відштовхнувши Горського в сторону, переступила першою під’їзд його дому, показуючи цим, що його підозри були безпідставними і вона ніскілечки його не боялася.

         Час і у ліфті для Олі видався вічністю. Ще ніколи їй так довго не приходилося їхати на дев’ятий поверх. Повітря у кабінці було таким наелектризованим, що Олю ударило «током», як тільки вона натиснула на кнопку із цифрою «дев’ять». Легке поколювання пальців за секунду змінилося  рясним потом, котрим покрились її долоні. Шум у вухах був настільки гучним, що він перекривав голосний стукіт її серця у грудях.

      - Нарешті, - так радісно мовила Оля, коли дверцята ліфта відкрилися на потрібному поверсі, що вона навіть не здогадалася хоч трохи замаскувати свою явну втечу від Горського, вилетівши звідти, яку куля.

       Невська уже була біля потрібних дверей, очікуючи на власника квартири із неприхованим нетерпінням.

     - Тобі що так не терпиться повторити те, що між нами було тієї солодкої ночі? – став дразнити дівчину Коля, відкривши двері ключем і пустивши її уперед.

     - Що? – злякано вигукнула Оля, переступивши поріг квартири Горського.

      - Жартую, - поспішив він  її заспокоїти, закривши за собою двері на ключ і ввімкнувши світло у коридорі.  - Між нами на мій превеликий жаль нічого не було. Я не з тих чоловіків, котрі користаються п’яними жінками.

      - Фу! – з таким полегшенням зітхнула Оля, навіть не приховуючи своєї радості від бажаної правди. - Я знала, що між нами нічого не було у ту ніч, відчувала це усім своїм нутром. Не могла я бути такою шалавою і дозволити собі з тобою таке... Мені навіть соромно таке вимовити не те, що представити, як це могло би бути між нами.

       - Тобі соромно від того, що ти могла би насолоджуватися і вигинатися від моїх пестощів, стогнати піді мною від моїх шалених поштовхів і рухів, дозволяючи мені тебе цілувати усюди, куди тільки мені забажається?! – такими були наступні слова Колі.

        Оля широко відкрила очі і рота, її лице покрилося червоними і пурпурними відтінками, серце стало гупати у грудях так голосно і швидко, що дівчині здалося, його стукіт був чутним навіть для її мучителя. Долоні спотіли, усе її тіло кинуло у жар, полум’я котрого розлилось зі швидкістю світла від голови і аж до п’яток, зводячи її з розуму, заставляючи її бажати  усього того, що тільки-но сказав чоловік. За лічені секунди у її голові пронеслися картинки усього того, що так красиво і спокусливо змалював Коля. І Олі стало соромно за те, що їй дійсно усього цього забажалося так, що соски стали боліти під платтям, її жіноче лоно зволожилося від дикого і нестримного бажання злитися із цим чоловіком, вимагаючи від неї аби вона усе це дозволила йому з собою проробити, віддатися незрозумілому потягу до чоловіка, котрий її ненавидів і котрого вона недолюблювала. «Та кого ти, Олю, дуриш? – думала вона. - Ти ж його любиш! І любила усі ці роки. Ти закохалася у нього з першого ж погляду, як побачила тоді на пляжі. Тому і віддалася йому, тому і відштовхувала стільки років інших своїх залицяльників, тому  не зуміла і досі переспати із своїм нареченим, відкладаючи це до першої шлюбної ночі. Але тобі все-таки прийдеться це зробити! Прийдеться усе це робити не з Колею, а із Люсьєном.» Олю аж перекривило від огиди. Не те що Люсьєн її не збуджував, просто було якесь незрозуміле бажання – належати тільки одному чоловікові, котрого вона полюбила усім серцем і котрий був єдиним, котрому вона мріяла належати і бути ним коханою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше