Коля і Оля

Частина 46

 

 

        Чоловік страшенно зніяковів від слів Колі і тому мовчав секунд двадцять, намагаючись себе опанувати.

      - Ну, дівчинка перенесла хірургічне виправлення чудово, - накінець-то лікар Бернський знайшов потрібні слова, відпустивши руку Олі і зосередивши усю свою увагу на ньому. – Молодий організм велике значить! Дівчинка дуже сильна і, я упевнений, дуже скоро поправиться.

       - А можна мені до неї? – запитав Коля з такою надією у очах, що лікареві стало дуже прикро, що це зараз зробити не можна було.

       - На превеликий жаль поки що ні, - відповів він. – Вона знаходиться поки що в реанімації. А туди нікого не пускають. Усе повинно бути стерильним, ну, самі розумієте.

      - Так, розумію, звісно. Велике вам спасибі, лікарю, - подякував Коля так щиро, що з його очей скотилися кілька скупих чоловічих сльозинок, котрі, правда, помітив тільки пан Бернський, тому що саме у цей момент батько його пацієнтки міцно стискав його долоню, дякуючи йому від усього серця.

     - Приходьте уже вранці. За дівчинкою ведеться спостереження, тому не хвилюйтеся за нею. Краще ідіть додому і відпочиньте кілька годин.

      Лідія Михайлівна також подякувала лікареві за онучку і навіть поцілувала тому його золоті руки, чого не очікував чоловік, бо в інакшому випадку перешкодив би це зробити старій жінці. 

     - Їдьте додому, перепочиньте, бабусю, - сказав їй Коля, коли Бернський пішов геть.

       - Як я можу, онучку, відпочивати у такий момент, - стала відпиратися Лідія Михайлівна. – А тим більше спати, знаючи, що Заїнька там лежить сама-самісінька у холодній палаті...

      - Шановна, там зовсім не холодно, - втрутилася в розмову медсестра. – За пацієнткою там добре наглядають. І крім того вам потрібно принести свідоцтво про народження дівчинки, котре у такому поспіху ви так і не принесли. А ви самі розумієте, що такого ми не могли допустити. Просто пішли на зустріч вам через спішність операції. Але ви повинні це зробити негайно.

       - Добре, ми все зробимо, - запевнив медсестру Коля, котра після цього зникла у тому ж напрямку, що і хірург.

       - Ой, Колінька, то уже так пізно, - стала бідкатися старенька. – Автобуси уже в такий час не їздять.

      - Не хвилюйся, бабусю, а візьму таксі, - заспокоїв жінку її онук.

      -  Я тебе підвезу, - втрутилася Оля в розмову родичів.

      - У мене хватить грошей на таксі, якщо ти думаєш, що я не в змозі дозволити собі таку розкіш! – Грубо гаркнув Коля дівчині, котра від його слів і погляду знітилася і навіть подалася трішки назад, начебто побоюючись, що він її ударить або ще щось гірше зробить.

       - Колінько, ну, чому ти такий неввічливий до Олічки, - стала сварити Лідія Михайлівна онука. – Вона ж від щирого серця нам хоче допомогти. Сховай ти накінець-то свої принцип! Приймати допомогу – це нормально. І це аж ніяк не принижує твою чоловічу гордість!

       - Добре, бабусю, - погодився Коля, зрозумівши, що перемога всерівно буде за старенькою, котру він не хотів засмучувати.

      - Олічко, а мене ти підкинеш по дорозі додому, - попросила Катерина подругу. – Це всерівно вам в одному напрямку.

       - Звичайно, - погодилася з радістю Оля, радіючи подумки, що хоч півдороги з нею буде її подруга, і їй не прийдеться перебувати стільки часу наодинці із цим надутим індиком, котрий злобно зиркав на неї із-під своїх опущених вій.

        Добравшись до машини, Коля віддав перевагу  задньому сидінню, за що Оля була йому страшенно вдячна, тому що якби він сидів біля неї – хтозна-чи їм би не довелося надавати медичну допомогу внаслідок ДТП, котре б сталося із-за неуважності і розсіяності водія машини. Катерина також кинула подругу на самоті, вмостившись зручно біля Колі. Усю дорогу вона притискалася до його ноги своєю ногою, розважаючи і розраджуючи бідного батька дівчинки, котра пережила операцію. Олі добре було видно із дзеркала, куди вона час від часу заглядала, спостерігаючи за наступальними діями її подруги, котрі мали на меті – заарканити чоловіка у її амурні тенета. І Невській, здавалося, що у Каті це добре виходило. Коля радісно посміхався дівчині, час від часу вставляючи своє слово у потік слів дівчини, що лився безперестанку, поки Оля не доставила подругу до місця її проживання. Катя неохоче вийшла із машини, тепло попрощавшись із чоловіком на прощання, усміхаючись, як різдвяна ялинка, при цьому вона ледве не забула сказати своїй подрузі на прощання «па-па», вчасно схаменувшись в останню секунду. Коли Катерина зникла у під’їзді, то Оля збиралася уже рушити з місця, як Коля повідомив із заднього сидіння:

      - Зачекай, я сяду попереду.

       Невська нічого не могла йому на це відповісти так, як утратила дар мови, поки чоловік не пересів до неї.

      - Готово, - повідомив він, хлопнувши дверцятами. – Можеш рушати.

       Що і зробила моментально Оля, аби себе хоч якось відволікти від того факту, що Горський знаходився так близько від неї. Вона чула його неспокійне дихання, відчувала його погляд на собі, проте боялася на нього глянути, аби переконатися у своїй правоті. Тому вона повністю зосередила свою увагу на дорозі. Правда, після дванадцятої ночі кількість інших учасників руху була мінімальною. Тому Олі важко було дуже уважно зосередитися на дорозі, оскільки таке водіння не заважало її думкам хаотично бушувати у її голові, змушуючи напружуватися і нервувати із кожним світлофором, котрий доводилося очікувати. Ще ніколи бажання, аби з’явилося зелене світло на стовпі світлофора не було для дівчини настільки важливим. І як на зло, ніби спеціально саме тоді, коли у машині біля неї так близько сидів цей наглий Горський, котрий її змушував хвилюватися у його присутності, небеса про неї зовсім забули, і усюди показували червоне світло, як тільки вона наближалася до наступного повороту.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше