Коля і Оля

Частина 26

 

 

     Наздогнавши подруг біля під’їзду, Оля відразу попросила пробачення у Вероніки за жахливу поведінку і обурливі слова батька. І разом з ними сіла у машину.

        - Може, я сяду за руль, а то ти зараз в такому стані, що ще нас усіх повбиваєш? – запропонувала Оля.

        - Ти сама не в кращому стані, - зреагувала миттєво Дарина.

       - Ні, все гаразд, - відповіла спокійно Вероніка. – Слова твого татка мене зовсім не зачепили. Навіть навпаки розлютили. І тепер я ще більше упевнилася у тому, що усі чоловіки – козли! Рідкісні козли!

      - Так, Ніко!

      - А ти чого не погоджуєшся? – спитала Вероніка Олю, котра мовчала, розмірковуючи над сказаним подругою. - Через те, що він твій батько?

      - Так, - кивнула вона.

      - А те, що він твій батько не дає йому права тобі вказувати що, як, де і з ким робити! Ти мене зрозуміла, Олічко?! Не давай жодному чоловікові собою керувати і маніпулювати, навіть батькові! Чуєш мене, подруго?

        - Так, - погодилася Оля.

         - А тепер гайда до мене, - запропонувала Вероніка, - мартіні у нас уже є. Влаштуємо собі паті!

         - Але перед цим було би добре заїхати в якийсь магазинчик, а то я навіть босяком з хати втекла, - сказала Оля.

        - Твій батько – тиран! І не смій виходити за Люсьєна. А то він такий же, як твій татусь. А може, ще і гірший. Якщо він на тебе начепить шлюбні кайдани, то ти уже не зможеш навіть в туалет сходити без його дозволу.

         В магазин подруги ввалилися так голосно, що всі відвідувачі дорогого салону витріщилися на дивну трійку дівчат,  одна з котрих була босяком, а двоє інших по їх голосній манері говорити скидалися на неадекватних. Консультантом у магазині була молоденька дівчина, приємної зовнішності, котра виглядала  пухнастим зайчиком серед сірих вовків, котрих їй приходилося обслуговувати. А було у магазині аж двоє клієнток, котрі, лише раз зиркнувши на дівчат, відразу склали про них свою думку, на жаль, не на користь подруг.

         - Що це у вас за такий контингент ходить! – мовила одна дамочка, скривив свої силіконові губки у незадоволеній гримасі. - Я думала, що ви елітний салон-бутік. А виходить, що ви не далеко відстали від ринку і секонд-хенду, якщо обслуговуєте всяких там…!

        - Так-так, Діночко! – погодилась з нею її подруга, повна її ж копія, котра шпурнула зверхньо дівчині-консультантові кофтинку, котра їй не сподобалась. – Що ти мені всяке лайно підсовуєш, ти, продавчиню?! Я ж просила нову колекцію. І саму дорогу, яка є у цьому клоповнику!

         - Так-так, Лєночко, ти права! Що ми тут з тобою забули! Це якийсь бомжарник! І ці брючки забери, дорогенька! – кинула вона штани дівчині прямо в обличчя, котра від несподіванки так і застигла на місці. – А то хтозна, хто їх міряв! Чого стоїш без роботи, як вкопана?! Іди – обслужи той контингент, що залетів, як дикий збрід. – Дівчина побігла швиденько в нашу сторону, однак на півдорозі зупинилась так, як Діночка крикнула їй в слід. - Ей ти, консультантко! Ти ще це не прибрала! – І коли бідолашна дівчинка підбігла назад до елітних VIP клієнток, то одна з них жбурнула купу шмоток прямо у неї перед ногами. – Порозвішуй на свої місця це все сміття. А краще взагалі – спали!  А то його не хочеться навіть міряти не то, що вже носити.

          Бідолашна дівчинка нагнулася над речима і стала їх вішати на вішаки, котрі також були покидані на підлозі примхливою клієнтурою.

        - Давай ми тобі допоможемо, - запропонувала Оля, коли вони з подругами підійшли ближче, щоб допомогти дівчині.

        - Спасибі, але не треба, - відповіла крізь сльози дівчинка, котра зблизька виявилася ще молодшою аніж здавалася здалеку. - Це моя робота.  – Їй десь можна було дати вісімнадцять, двадцять років, не більше. - Може вам щось запропонувати або показати? – ввічливо мовила консультантка, продовжуючи одночасно збирати розкидані речі.

        - Ей, ти, не нахабній, мерзото! – викрикнула одна із VIP клієнток. – Якщо не вмієш обслуговувати, то що ти тут забула, дрянь паршива?! Ти що про нас забула. Спершу нас обслужи, а вже потім той вуличний контингент.

        - Таким як вони – місце на ринку або секонд-хенді!  Правда моя Зюзінька? - спитала вона у своєї собачки, що розміром була меншою за щура. – Не дай Боже, ти ще наберешся від них кліщів, блох або взагалі глистів, моє мишенятко!

       - Кошмар, подруго! Та цих повзаючих  потім навіть в паризькому салоні не зможуть вивести! Забери Зюзю краще подальше від цих… не хочу навіть свій язик бруднити об них, вимовляючи їх справжній базарний статус.

        Поки Оля з Дашою помагали дівчинці прибирати речі, то Вероніка підійшла до елітних наворочених «віпів», щоб з ними поквитатися не тільки за те, що ті її і її подруг облили помиями з голови до ніг, а й захистити поругану честь бідолашної дівчинки і помститися за завдану моральну шкоду, котра залишиться у закутках душі назавжди і постійно буде про себе нагадувати час від часу депресіями і нервовими зривами.

       - Ей, ви, віпівські лахудри! Стуліть свої пельки елітні і послухайте, що я вам скажу! – почала Вероніка грузити дамочок, котрі не очікували, що їм можуть дати гідну відсіч. - Так-так! До вас я звертаюся, бомонд ви світський! Те що ви елітні курви олігархів – вам це не дає право ображати таких клопів, як ми! Ми хоч і всякий там базарний контингент, але гордість ми також маємо.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше