Розділ 4: Руйнація ілюзій

Марк підійшов до тіла, щоб зафіксувати смерть — стандартна процедура. Натовп навколо розсіявся, гнаний газом та кийками. Він нахилився над чоловіком і серце його пропустило удар. Навіть крізь фільтри візора він впізнав цю куртку. Цю стару, потерту куртку, яку він сам купив братові на день народження.

— Ден? — голос Марка затремтів. Він зірвав із брата маску-респіратор. Обличчя Дена було блідим, з куточків рота текла темна цівка крові. Очі були широко розплющені. 
— Дене! Боже, ні... Навіщо ти тут? Чому ти... чому ти став червоним?! — Марк почав гарячково затискати рану руками, але кров пульсувала крізь пальці.

Ден схопив брата за зап’ястя. Його хватка була напрочуд міцною для вмираючого. 

— Ти... ти так і не зрозумів... — прохрипів він. Його погляд впав на візор Марка. 

— Надягни їх назад... Подивись на себе... Благаю. Останнє прохання. Зрозумій... чому я тут.

Марк, ридаючи, натягнув окуляри на обличчя. Він очікував побачити брата, який стає «зеленим» перед смертю, що підтвердило б помилку системи. Але Ден залишався червоним. Глибоким, пульсуючим червоним.

А потім Марк випадково глянув на свої руки. Вони світилися. Його форма, його гвинтівка, вся його шкіра під окулярами палала таким лютим червоним світлом, що воно затьмарювало все навколо. Він глянув у калюжу крові на асфальті, що слугувала дзеркалом. Його обличчя — обличчя «захисника порядку» — було найяскравішою червоною плямою в місті.

Система не шукала злочинців. Вона шукала «небезпечні елементи». А хто був більш небезпечним, ніж озброєний вбивця, який вважав себе героєм? Програма просто обирала тих, кого зручно було знищити зараз, і тих, хто виконував брудну роботу, щоб згодом знищити і їх самих. Система просто стравлювала людей, маркуючи їх випадковим чином, щоб тримати всіх у страху.

Ден побачив цей жах в очах брата. Він посміхнувся — це була найсумніша посмішка, яку Марк бачив у житті.

— Тепер бачиш? — голос Дена перейшов у ледь чутний шепіт. — Ти вбивав нас... бо тобі так наказали окуляри. Ти думав, що ти мисливець... але ти лише пес на ланцюгу.

Ден кашлянув кров’ю і в останньому зусиллі притягнув Марка до себе, щоб слова назавжди в’їлися в його пам’ять: — Всі ви — ублюдки, брате... кожен коп, хто вдів це лайно на очі. Горіти вам у пеклі. Разом зі мною.

Рука Дена обм'якла. Марк сидів серед темряви, а перед його очима все ще палахкотів червоний світ. Він був червоним. Його колеги були червоними. Весь цей світ був лише кривавою плямою на склі чужих окулярів…