РОЗДІЛ 3 РЕЗОНАНС

Повітря навколо фургона “Амнезія-Тек” здавалося замороженим. Марк бачив емоційне поле агентів у сірих костюмах — точніше, його повну відсутність. Це були “порожні” - люди, які настільки глибоко вживили собі блокуватори, що перетворилися на ходячі нулі. Для його нового зору вони виглядали, як чорні діри в просторі.

- Елізо, за мною, - прошепотів Марк, виступаючи вперед.

- Ваша присутність тут ірраціональна, Марку, - промовив перший агент. Його голос нагадував звук порожнього файлу. - Ви пропонуєте людям біль. Ми пропонуємо їм тишу. Хіба ви не бачите, як вони страждають від вашої “свободи”?

Він вказав на чоловіка з диском на скроні. Той уже почав сідати на асфальт, його очі закотилися, стаючи білими, як чистий аркуш.

- Це не тиша. Це морг, - Марк стиснув кулаки.

Він спробував використати свою силу — той самий зворотний імпульс, що зруйнував “Монохром”. Але коли він сконцентрувався, “порожні” просто підняли невеликі пристрої, схожі на дзеркала. Золоте світло Марка відбилося від них, не завдавши жодної шкоди.

- Ми вичили ваші частоти, - холодно зауважив другий агент. - Ви більше не загроза для системи. Ви — лише аномалія, яку ми скоро виправимо.

Вони почали наближатися, і Марк відчув, як навколо нього згущується “Сірий шум”. Це було схоже на те, ніби йому на голову наділи залізний шолом. Кольори світу почали бляякнути, запах кави, що ще тримався на одязі, зник, а тепло руки Елізи стало далеким і нереальним.

- Марку! - її голос долинав ніби з іншого кінця довгого тунелю. - Не борися з ними силою! Вони харчуються твоїм опором!

Марк відчув паніку. Якщо він зараз вимкнеться, він знову стане тим бездушним колектором. Він втратить усе, що знайшов в її очах.

Еліза зробила те, чого агенти не очікували. Вона не стала атакувати. Вона підійшла до нього впритул, обхопила його обличчя долонями і притиснулася своїм чолом до його.

- Дивись на мене, - прошепотіла вона. - Не на них. Тільки на мене. Згадай наш ранок. Згадай смак кави. Згадай, як ти боявся мого суму.

Марк заплющив очі. Він перестав штовхати своє золоте світло назовні, намагаючись пробити захист ворога. Натомість він спрямував його всередину — туди, де воно зустрічалося з теплом Елізи.

І тоді стався резонанс.

Це не був вибух. Це було схоже на те, як у порожній залі раптом починає грати ідеально налаштований оркестр. Їхні почуття — її любов і його захисна ніжність — злилися в одну частоту, яку неможливо було заблокувати жодним дзеркалом.

Агенти “Амнезія-Тек” похитнулися. Їхні стерильні маски тріснули. Один із них схопився за груди, наче від раптового серцевого нападу, але це був напад... совісті. На долі секунди він відчув увесь той пригнічений біль, який роками тримав у собі.

- Що... що це за... файл? - прохрипів агент, падаючи на коліна.

- Це називається “бути людиною”, - сказав Марк, відкриваючи очі. Тепер вони світилися не просто золотом, а теплим, живим бурштином.

Фургон завібрував і вимкнувся. Сріблястий диск на скроні чоловіка впав на землю. Чоловік глибоко вдихнув і раптом... заплакав. Це були перші справжні сльози на цій вулиці за довгий час.

Агенти “Амнезія-Тек”, дезорієнтовані та налякані власними почуттями, швидко заскочили у фургон і дали по газах, зникаючи в провулках.

Марк і Еліза стояли посеред вулиці, важко дихаючи. Вони все, ще трималися за руки, і їхні пальці були переплетені так міцно, що здавалися одним цілим.

- Вони повернуться, - тихо сказала Еліза, витираючи піт з чола Марка. - Це лише початок. Тепер вони знають, що ми можнмо робити це разом.

- Нехай повертаються, - Марк притягнув її до себе і вперше поцілував її відкрито, посеред сірої вулиці, під поглядом людей, що прокидалися від забуття. - Тепер я знаю їхню слабкість. Вони бояться не нашої магії. Вони бояться того, як ми дивимось одне на одного.

Він зрозумів: їх кохання було не просто приємним доповненням до життя. Це був єдиний код, який система ніколи не зможе зламати. Бо кохання — це помилка, яку алгоритм не здатний виправити.