РОЗДІЛ 1 НЕЗРУЧНА НІЖНІСТЬ

Минув ще рік після того, як Нью-Ефір знову знайшов свої кольори. Місто повільно, болісно, але вперто вчилося жити без цифрових милиць. Колишні колектори шукали нову роботу, а колишні “нулі” вчилися довіряти світлу, що пробивалося крізь змінений смог.

Марк і Еліза жили в невеликій майстерні, що стала їхнім домом і прихистком. Стіни були заляпані фарбою, у кутку стояв старовинний програвач, який Еліза знайшла на звалищі, і грав старі хрипкі мелодії, що за її словами “звучали,як справжні спогади”.

Їх стосунки були дивними, незручними, але такими ж реальними, як біль від розбитого коліна. Після емоційного вибуху в “ямі” Марк залишився з подарунком Елізи — здатністю бачити не просто колір, а глибину емоцій людей, що його оточували. І це було випробуванням.

Одного вечора, коли Еліза закінчувала черговий малюнок — обличчя старої жінки з Нижнього міста, наповнене такою живою тугою, що Марк відчував її власними грудьми — він підійшов до неї.

- Це... це дуже сильно. - сказав він, дивлячись на картину.

Еліза обернулася, і її очі, що тепер сяяли природним, непідробним світлом, зустрілися з її поглядом. Марк відчув, як хвиля ніжності, змішаної зі звичайною людською втомою, хлинула від неї до нього. Це було приємно, але водночас лякало. Після років стерильності, така інтенсивність була як удар струмом.

- Щось не так? - запитала вона, помітивши його легке здригання. - Тобі не подобається?

- Ні, ні. Це чудово, - він поспішно заперечив. - Просто... ти така... відкрита. Іноді я відчуваю все, що ти відчуваєш, і це... важко.

Еліза м’яко усміхнулась.

- Це тому, що ти звик блокувати. Твій чіп зник, Марку. Тепер ти відчуваєш. Увесь світ відчуває. Це твій новий дар.

Вона простягнула руку і торкнулася його щоки. Від її дотику Мак відчув тепло, спокій і легке збентеження, що не належало йому. Це було її почуття до нього. Воно було... справжнім. І це

було набагато інтенсивніше, ніж будь-яка підписка “Романтичний настрій 3.0” , яку він колись продавав.

- Я... я не знаю, як це. - він відвів поглядю — До цього я просто забирав. А тепер я... приймаю. І це...це страшно.

Еліза сіла поруч, взявши його руку.

- Не бійся. Кохання — це теж колір. Іноді він яскравий, іноді тьмяний. Іноді він болить, іноді лікує. Але він завжди справжній.

Вона нахилилася і легко поцілувала його. Це був їх перший поцілунок після порятунку світу. Він був незграбним, трохи нерішучим, але Марк відчув, як через цей дотик у його тіло вливається потік чогось абсолютно нового. Не магія. Не ефір. Щось набагато давніше і сильніше.

Він розплющив очі, і світ навколо нього засяяв. Не золотом, а мільйонами відтінків, які він ніколи раніше не бачив. Він бачив, як від Елізи до нього тягнеться тонка ниточка світла, що з’єднує їх душі. І він зрозумів, що це і є той “нульовий баланс”, про який мріяла корпорація — ідеальна гармонія двох сердець.

Але в цей момент, коли він вперше дозволив собі відчути справжнє кохання, за вікном майстерні промайнула тінь. Місто оговтувалося, але не всі були раді поверненню кольорів. Старі звички вмирали важко, а деякі люди все ще сумували за “чистим” спокоєм.