А ти точно не супергерой?

-Дихай. Дихай. Дихай. 

Так думав собі лікар швидкої поки працював мішком Амбу в кареті швидкої допомоги… У Назара сьогодні взагалі важка зміна, а під кінець іще цей - невідомий чоловік, про якого повідомили перехожі. 

Хто не знає - мішок Амбу - то така пластикова штука, як пляшка трьохлітрова, яку руками можна стискати. До неї прикріплена трубка, а до трубки - маска. Застосовується цей пристрій, коли людина не може дихати самостійно, поки не підключать до апарату ШВЛ. 

Адреналін раз.

Адреналін два.

Дефібрилятор...не працює… Падлюка!

Поки Назар "дихає" амбушкою, Олег (водій) дзвонить на базу аби вони домовились куди везти хворого. Олена(медсестра) качає серце(натискає на груднину в проекції життєвого мотора із шаленою швидкістю - 110 на хвилину; має зробити 30 натискань, поки буде кількасекундна перерва і лікар зробить 2 вдихи амбушкою). По її обличчю тоненькою цівочкою побіг піт. 

Ви не уявляєте, як довго може тягнутись три хвилини. Для бригади, здавалося, минула вічність… 

-Оленко, ану, зміни мене. В дорозі я качатиму. Хто-зна, скільки нам їхати...

Дівчина швидко поставила свої руки коло Назарових. "Які у нього теплі руки. Він що, взагалі холоду не боїться?" - подумала вона…"

Нарешті поїхали. Олег, варто сказати, - водій від Бога. Бачили фільм "Форсаж"? Ото він наче з цього чоловіка списаний. Ходову, коробку передач перебере на раз два. За кермом проявляється його водійське альтерего: погляд стає зосереджений, руки ніби приростають до авто, він натискає на педаль і починається танок. Сирена, мотор - це не гуркіт, це - спів. Медсестра приймального відділення ненароком глянула у вікно, тай притихла. Невже Швидка так може? Одним прийомом підїхати до лікарні та припаркуватися одразу коло входу… 

Поки Олег кермував, Назара охоплювали різні відчуття та емоції: від зосередженості і аж до відчаю. Качати він не полишав. В якийст момент відчув себе окремо від тіла, ніби споглядав усе зі сторони. “Так буває, коли напруга надто висока, або почуття занадто сильні”- подумав він. Одразу після цього його хтось похлопав по плечу, в цьому місці він відчув неприродній холод.

Час ніби зупинився, але не для Назара: він побачив усе довкола так, ніби то був стопкадр.

-Повільно обернись та не лякайся.(пролунав жіночий пронизливо-дзвінкий голос).

Назар повернув голову вліво і побачив перед собою молоду жінку із білим як крига волоссям та синіми очима. Її обличчя не виражало ні радості, ні смутку - один лиш тотальний спокій. Він відчув, як його тіло вкрилося “мурашками”.

-Ти хто?!(Його голос зривався на фальцет).

- Я - Смерть.

-А чого ти така… нестрашна і нестара? Ти чого прийшла?!

-Я не до тебе. Я - коло нього(вона кивнула в бік чоловіка на носилках). Він багато думав про мене, кликав, можна сказать, то я й прийшла до нього.

Несподівано справа Назар відчув сильне тепло, він немов-би боком притулився до бабиної груби. У думках промайнув спогад: йому 7, він в хаті у дідуся та бабусі сидить коло печі та гріє правий бік, його ледве загнали в хату - він так хотів доліпити зі снігу фортецю, що не помічав того, як сильно змерз. Він сидить і правий бік гарячий, а лівий - холодний, за мить перестануть так сильно цокотіти зуби і він повернеться інший бік гріти.

-Ні, ніхто тебе не кликав. Йди звідси! Зникни! Негайно! - Назар відчув за своїм правим плечем жіночу постать. Обернувся тай побачив руду кучеряву жінку зі смарагдовими очима та легким рум`янцем на щоках.

-Стає дедалі цікавіше. А ти хто? - спитав лікар.

-А я - Життя. Хоч він (пацієнт) останнім часом і не цікавився мною, я за нього боротимусь!

Смерть: Не хвилюйся, Лебідонько. Якби я дійсно хотіла його забрати, ми б не говорили зараз.

Життя: А коли це ти зі мною говорила?! Ти зазвичай мовчки робиш свої справи! 

Смерть: Так, коли все вчасно, я мовчу… Робота така…

Життя: Та яка там робота? Тебе взагалі що-небудь цікавить крім роботи?!

Смерть: Типу тебе сильно щось цікавить крім миттєвих задоволень: хочу смачно поїсти, а тоді солодко поспати. Оооо, Який чоловік гарний пройшов повз. Мо наздогнать? - Курва! А я, взагалі-то, за спокій та порядок у Всесвіті!

Назар скористався словесною перепалкою жінок, підняв високо вгору праву руку та, вклавши добряче гніву, вдарив чоловіка на носилках у груди. Він зробив прекардіальний удар, якщо висловлюватись таємною професійною мовою медиків.

Після цього невідомий чоловік на носилках зробив вдих. Навколо всі та все повернулося до звичного вигляду. Час знову почав іти як йому й належить. 

Олена: Хвалити Бога. Завели чоловікові мотор. От що значить, коли людині на життя написано.

Назар: Чого ти думаєш, що щось десь написано? З ним - кивнув на пацієнта - іще ж нічого не ясно. То - тільки початок.

Олег припаркувався коло входу в приймальне відділення. Команда повезла каталку довгим лікарняним коридором. Вони оформили документи тай залишили пацієнта там.

Олег: Колеги, дякую за зміну. Важке було чергування. Мабуть тепер добу спатиму…

Олена: Це точно. Олеже - а ти тепер зватимеся Шумахер. 

Олег посміхнувся та кивнув у відповідь головою.

Далі всі поїхали по домівках. 

Назар швидко заснув. Він не хотів аналізувати те, що він сьогодні бачив.

Поряд з ним стояли Життя та Смерть і обидві посміхались…

Життя: Як думаєш, забуде чи повірить?

Смерть: Авжеж забуде. Він же зазвичай забуває все, чого не можна науково пояснити. В дитинстві він із нами розмовляв поки не розумів чи раціонально це. А потім - школа, інститут, робота…

Життя: А я думаю, запам`ятає. Давай поб`ємось об заклад - на забаганку.

Назарові сьогодні снилися дивні сни. Його підсвідомість працювала понаднормово аби всі події дня пертравити і не нашкодити його здоровому глуздові…