Колір неба
Епілог. Палітра
«Небо ніколи не було одним кольором.
Воно — сукупність усіх відтінків пам’яті, болю, радості і надії.
Кожен бачить своє небо, і всі разом ми — його палітра.»
— слова Сліпого Хронікера
Він сидів у темряві.
Сліпий Хронікер. Той, хто ніколи не бачив неба, але чув його голоси.
Він слухав усі історії. Вбираючи їх, як порожня коробка.
І раптом у його свідомості заграли кольори.
Блідо-блакитне, багряне, чорне, жовте, фіолетове, кобальтове, безкольорове… — усі одночасно.
Вони змішувались і розділялись, танцювали в ритмі давно забутих емоцій і снів.
Він відкрив очі і побачив.
Не одне небо.
А нескінченний світ.
Світ, де кожен колір — це історія.
Де кожен біль — це відтінок на полотні життя.
Де кожна рана — це проблиск світла.
І він зрозумів:
Небо — це не зовнішній світ.
Небо — це всередині нас.
Відлуння голосів з усіх історій сплелися в один спів.
І Сліпий Хронікер почав писати.
Не для того, щоб забути.
А щоб пам’ятати.
Щоб кольори не зникали.
Щоб небо завжди було там, де є пам’ять.
І коли хтось, хто ніколи не бачив неба, погляне вгору — він побачить всю палітру разом.
І зрозуміє — небо ніколи не було порожнім.
#553 в Фантастика
#81 в Антиутопія
#168 в Наукова фантастика
Відредаговано: 09.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
