Багряне

«Коли небо горить — ми ховаємо обличчя. Але є ті, хто не боїться зустріти захід.
Кажуть, вони пам’ятають, кого не стало.»
— з протоколу 73/В, заборонені сновидіння мешканців сектору Зета, Хронікер

У місті Саран, яке простяглось між пагорбами, небо змінювало колір лише раз на місяць.

І щоразу, коли воно ставало багряним — хтось зникав.

Не обов’язково помирав. Просто більше не повертався додому.
Часом — уночі. Часто — без слідів. Лише ім’я в реєстрі, порожнє ліжко, хриплий шепіт серед знайомих: 

«Його не стало. Бачив захід.»

Система не розказувала нічого. Але всі знали: коли приходить Час Горизонту, ти повинен бути під землею. Двері мають бути зачинені, вікна затоновані, обличчя — відвернуте.

Елла, жінка з сивими пасмами в русявому волоссі, щомісяця відкривала старий футляр, загорнутий у хустину. Там зберігалася сорочка її сина — єдине, що залишилось після його "зникнення".

Він був підлітком. Він не боявся дивитися на багряне небо.

— Воно красиве, мамо. Може, вони не зникають. Може, вони просто йдуть туди?

Йому було шістнадцять.
Він зник рік тому, саме під час заходу.

Тепер Елла готувалась. Не як інші. Не для сховку.

А для того, щоб залишитись.

Вона сиділа на лаві біля зачиненого парку, де ніколи не грались діти, і тримала у руках ту саму сорочку.
Місто вже затихло. Жалюзі затягнули вікна. Автоматичні двері сховищ заблокувались.

І небо почало горіти.

Спершу — світло вібрує.
Потім — колір густіє.
А тоді — приходить багряне, як рана, що не загоїлась.

Елла дивилась і не опускала очей.

Вона не зникла.

Натомість, з’явився світлий тіньовий силует поруч. Ніби з розбитого скла вихопилась фігура. Ні обличчя, ні голосу. Але вона знала — це він.

Він не говорив. Але доторкнувся — легенько, до сорочки.

І тоді все небо запалало м’яким золотом.

Наступного ранку люди помітили — ніхто не зник.
Вперше за останні п’ятдесят років.
І в небі щось залишилось — світла жилка на заході, що не зникала навіть після сутінок.

Елла більше не вийшла з дому.
Вона просто сиділа в тиші. І коли в неї питали: «Що ти бачила?» — вона відповідала:

— Я побачила, що пам’ять — це теж небо. І вона горить тільки для тих, хто не відвернувся