Частина 15/3

Ми повернулися в залу, і мене майже осліпило миготіння гірлянд та стробоскопів. Повітря тут було густе від музики, сміху й того особливого вечіркового хаосу, який, здається, ніколи не закінчується. У центрі, під світлом прожекторів, стрибала Дашка, заводячи натовп на якийсь флешмоб. Всі сміялися, повторювали рухи, хтось плескав у долоні, хтось уже здався й просто хитався в такт.
Я ж шукав її. Мою… ну, поки що просто дівчину в темно-синій сукні. І знайшов.
Вона сиділа трохи осторонь від сцени, ближче до столу з напоями. Світло ламп падало на її обличчя так, що шкіра здавалася майже прозорою. Праворуч від неї Надя — насуплена, руки схрещені на грудях, наче вона зараз когось збиралася відчитати. Думаю не потрібно вгадувати кого саме. Ліворуч — той самий блондин із крамниці. Щоб його.
І тут у мене всередині щось стиснулося. Чесно кажучи, я навіть не встиг зрозуміти, звідки це взялося. Просто факт: побачив його біля неї — і ніби хтось у мене під ребрами стиснув легені. Чого це я взагалі реагую? Ми навіть не знайомі толком, а я вже в голові пишу сценарії про «захист честі дівчини».
Флешмоб закінчився, Дашка зістрибнула зі сцени, і зал вибухнув сміхом та оплесками. З колонок вдарила нова мелодія — вже більш драйвова, і люди почали розходитися по танцполу. Елла піднялася і приєдналася до Наді, яка, схоже, вже трохи охолола після попередньої сцени. Вони рухалися в такт, сміялися, хоча Надя ще час від часу кидала косі погляди.
А блондин… зник. Не знаю куди, але його місце біля неї залишилося порожнім.
— Ну, чого сидиш? — пролунав поруч голос Вадима. — Ходімо вже, бо я тебе за вуха потягну.
— Я… — почав я, але він навіть не дав закінчити.
— Ти вже п’ять хвилин на неї витріщаєшся, — буркнув він і схопив мене за плече. — Я втрачаю друзів, капець просто…
І він повів мене крізь натовп, навіть не питаючи згоди. Паша, помітивши наш маневр, вирішив триматися подалі — мабуть, Надя ще не була готова бачити його в радіусі метра.
Ми підійшли. Надя першою помітила нас. Погляд з-під лоба, руки в боки — вона вже готувалася щось різке сказати. Елла ж підняла голову, побачила мене — і… здивувалася. Брови трохи пішли догори, щоки легенько порожевіли.
Впізнала? Отже, пам’ятає… цікаво.
— Елло, Надю, — Вадим заговорив першим, поки я втикав. — Це Марк. Марк, це Елла… ну, і Надю ти знаєш.
— Приємно, — тихо сказала Елла, і ми торкнулися руками.
Ніби слабкий електричний розряд пройшов крізь мене. Серце зробило дивний ривок, і я ледве втримався, щоб не видати себе виразом обличчя. Елла теж якось дивно зреагувала — погляд став м’якшим, і вона ледь помітно відвела очі.
Надя вже відкрила рота, щоб потягти подругу далі, як раптом музика змінилася. Повільна, м’яка, тягуча мелодія залила зал.
Медляк. Серйозно? Та це ж знак! Дякую, Господи, якщо ти мене зараз чуєш.
Я швидко озирнувся — блондина не було видно. І, поки Надя ще не встигла повести Еллу, зробив крок уперед.
— Потанцюєш? — спитав я, дивлячись їй прямо в очі.
Вона на мить зніяковіла, але потім несміливо кивнула.
— Чудово, — сказав я і взяв її за руку, ведучи до центру зали.
Ми зупинилися серед інших пар. Притягнув її трохи ближче. Вона була нижчою за мене десь до плеча, і коли ми стали в обійми, мені в ніс одразу вдарив її аромат — легкий, квітковий, але не солодкий. Мені так хотілося сховатися носом у цьому волоссі, вдихнути ще глибше, але я втримався. Знайомі всього п’ятнадцять хвилин — ще злякається.
Вона обережно поклала руку мені на плече, друга в моїй. Ми почали рухатися в такт музиці, і на кілька секунд усе навколо розмилося. Лише тепло її пальців, ритм мелодії і той дивний спокій, який чомусь накрив мене посеред цього шумного свята.
Ми повільно рухалися в ритмі мелодії, і я вже відчував, як мовчання починає ставати надто важким. Ну, не можна ж просто мовчки кружляти, наче ми обоє випадково тут опинилися. Я ковзнув поглядом по її обличчю, помітив ледь помітний рум’янець на щоках і вирішив — треба хоч щось сказати.
— Знаєш… — нахилився ближче, щоб перекричати музику. — Книжка Варі мені реально сподобалася.
Вона трохи здивовано підняла на мене погляд.

— І… — я дозволив собі невелику паузу, — так само, як і сама дівчина, яка її читала.
Її щоки миттєво спалахнули сильніше, і вона відвела погляд.
Капець. Ну, як можна бути такою сором'язливою? — подумав я, відчуваючи, як мені подобається спостерігати цю реакцію.
Ми продовжували танцювати, і тут я помітив краєм ока, що збоку Пашка робив свою маленьку драму: намагався втримати Надю в танці, обійнявши в кільце рук, а вона відверто пручалася, вертілася, відсовувала його руки. З іншого боку стояв Вадим, який похмуро за цим спостерігав, при цьому сам танцюючи з якоюсь брюнеткою. Видовище було настільки дивним і комічним, що Елла, помітивши це, тихо розсміялася.
Я теж усміхнувся, але в ту ж мить хтось із натовпу випадково штовхнув мене в спину. Все сталося миттєво — я, щоб утримати рівновагу, інстинктивно притягнув Еллу ближче. Мої руки міцніше обхопили її талію, і на мить здалося, що музика стихла.
Вона підняла на мене очі — і все. Пропав. Це був не просто погляд — дві великі сині волошки, глибокі й чисті, наче могли бачити мене наскрізь. Я не міг відвести очей, і навіть не хотів.
— Дякую, — сказала вона тихо.
Я кліпнув, не розуміючи.
— Ем… за що?
Вона ледь усміхнулася:
— За те, що не дав мені розпластатися на підлозі.
Я нарешті «розморозився» і розсміявся. Її голос, ця легка іронія — все це чомусь давало відчуття, ніби ми знайомі набагато довше, ніж кілька хвилин.
Мелодія закінчилася, і логіка підказувала, що пора відпускати. Але я не хотів. Хотілося ще бодай кілька секунд тримати її поруч, відчувати тепло її руки.
І тут, звідки не візьмись, просто в нас між обличчями вривається Мілана — енергія, що розсипається на всі боки.
— Ма-арк! — тягне вона, майже перекриваючи музику. — Та я ж тебе шукала! Не можу повірити, що ти тут!
Елла трохи відступає назад, і я відчуваю, як момент, який ми тільки-но збудували, розсипається, наче пісок крізь пальці. Ще секунду тому вона була в моїх руках. А зараз — вже ні.
І розчарування лише поглиблюється, коли бачу, як до Елли підходить той самий блондин — не то друг, не то хлопець, не то хтось, хто дуже хотів би бути ближчим. Я б свою дівчину точно не залишив саму посеред зали, де купа всяких типів, але він, схоже, не надто переживав.
Він нахиляється до неї, щось каже просто у вухо. Через гул музики я не чув жодного слова, але виглядало це досить інтимно. Я вже відчував, як усередині піднімається хвиля злості.
Елла киває йому, і в цю мить до них підходить Надя. Щось коротко обговорюють, і я чую лише останню фразу Елли: