Коловрат

Оксана поклала до рюкзака павербанк і закрила застібку. Вона замріяно подивилася у вікно, впевнилася, що Олексій чекає її біля будинку, потім поглянула на смартгодинник і пішла до виходу із квартири. Вони з Олексієм збиралися в одноденний похід на Лису гору. Взагалі-то їх друзі агітували поїхати на екскурсію "Містична десятка" з відвідуванням десяти містичних місць України, але Олексій умовив дівчину не їхати з друзями, а побути разом в ці вихідні. А щоб від вихідних була ще й користь, хлопець записався на екскурсію по Лисій горі.

          Закінчувався другий місяць весни. В цьому році погода пестила людей своєю красою. Вітру не було, після недавнього теплого дощику зелена соковита трава прагнула підняти свої листочки ближче до лагідного сонечка. Дерева теж тягнули вже відпочилі від зимового холоду віти до тепла. І здавалося, що і трава і квітучі дерева та кущі от-от закружать у щасливому, радісному танку відродження. З таким мрійливим настроєм пара закоханих почали свій шлях назустріч містичним пригодам.

Вагон з Оксаною та Олексієм прибув на станцію метро Видубичі й група в складі одинадцяти чоловік, включаючи екскурсоводку Ольгу Віталіївну, розпочала похід на Лису гору. Ольга Віталіївна цікаво розповідала про це містичне місце. Про історію, про побудову форту, про страту політичних в’язнів. Показала туристам річище знаменитої річки Либідь. Вона була досвідченою екскурсоводкою і знаходила стежки, щоб переміщатися швидко, без лазіння по бурелому, без вивихнутих суглобів і побитих ніг. По боках стежок було багато гілок, поломаних вітром і людьми, а також часто траплялися невеликі байраки, закидані сміттям. Все це викликало неприємне відчуття покинутого місця. Оксана про себе лаяла недбалих туристів, які нічого не чули про культуру поведінки.

Нарешті група прийшла до язичницького капища Перуна. Дівчина роздивлялася все навкруг. Посередині стояв великий стовп з вирізаними обличчями з чотирьох сторін. Це і був ідол бога Перуна. Крім цього, тут були ще інші ідоли. За ними наглядали, але не можна сказати, що добре дбали. Навкруг на деревах було багато надписів. Ці знаки були схожі на руни, хоча Оксана погано розумілася на таких речах. Капищ тут було декілька. Ольга Віталіївна сказала, що сюди періодично приходять якісь люди, що поклоняються різним божествам. А ще – це місце сили, де можна загадувати бажання і воно обов’язково збудеться. Але Оксана чомусь відчувала якийсь неспокій, тривогу, важке передчуття неминучого. Вона поглянула на Олексія, а той стояв втупившись в Перуна і щось беззвучно шепотів. «Мабуть, загадує бажання» – подумала дівчина. Закривши очі вона теж спробувала перетворити на слова своє заповітне бажання. Вона дуже кохала Олексія і хотіла, щоб це кохання було взаємним.

    -Ну що, ти загадала щось? – доторкнувшись до її щоки вустами тихо запитав Олексій

Оксана відкрила очі й мовчки кивнула, лагідно посміхаючись.

     -Зараз ви можете перекусити, а через хвилин сорок ми ще пройдемо по тунелю у фортифікаційній споруді. І будемо повертатися додому. – оголосила Ольга Віталіївна.

Вона ще з пів години розповідала про будову форту, про велику кількість колодязів, що були важливими елементами в системі водовідведення. І, звичайно ж згадала про легенди цього містичного місця.

    -А тут залишитися можна на ніч? – запитав хтось із групи

   -Я вам не раджу. Сьогодні Вальпургієва ніч і це саме та ніч, коли відьми злітаються на свій шабаш – з іронічною посмішкою відповіла екскурсоводка.

   -А тут були якісь страшні випадки? – тихо запитала молода дівчина

   -Так, минулого року саме тридцятого квітня тут зникло троє молодих людей. Дві дівчини та хлопець. Шукати почали першого травня по заяві батьків однієї із дівчат. Але їх по цей час не знайшли.

Оксана поглянула на Олексія і злякано запитала:

   -Що з тобою? Ти блідий, як смерть.

   -Все добре – хрипким голосом відповів Олексій

   -А звідки Ви знаєте, що не знайшли? – це питання поставив хлопець, якого звали Сергій

Чомусь від його запитання в Оксани поповзли мурахи по спині. Він був єдиний в групі, чиє ім’я Оксана запам’ятала через його хворобливу зовнішність. Цей хлопець виглядав виснаженим і дуже худим. Впалі щоки, тонкі руки, сорочка бовтається, як на дрючку. Навіть не вірилося, що така худа людина може жити та, навіть ходити.

   -Бо хлопець, який зник – це син моєї співробітниці. – дуже серйозно відповіла Ольга Віталіївна. – На цьому закінчуємо сумні розмови. Можете поїсти і йдемо далі.

Оксана з Олексієм відійшли від капища, знайшли повалене дерево, сіли на нього і почали жувати бутерброди, запиваючи кавою з термоса.

   -Тобі не здається що Сергій якийсь дивний? – запитала Оксана

   -Він, мабуть, хворий на анорексію – відповів Олексій

А потім він сказав таке, від чого в Оксани аж дихання сперло.

   -Одна з тих дівчат, що пропали – це моя молодша сестра Мія. Взагалі-то її повне ім’я Марія, але мені подобалося називати її Мією. – при цих словах Олексій дивився прямо перед собою, кутики його губ були опущені й здавалося, що він зараз заплаче. Потім він повернувся до Оксани обличчям і сказав:

   -Я дуже хочу знайти сестру і тих виродків, які причетні до зникнення. Отакі от справи.

Оксані здалося, що в його очах палахкотить вогонь посеред чорного кола зіниць. І там була не туга і сум, а страшенна ненависть, від якої дівчина інстинктивно зіщулилась. Вогники в очах хлопця швидко зникли.

   -Ти замерзла? – здивовано запитав Олексій

   -Та ні. Просто тут якось моторошно. А яке бажання ти загадав? – Оксана очікувально дивилася на Олексія

Хлопець подивився на неї довгим поглядом і сказав:

   -Не можна озвучувати, бо не здійсниться. Пішли вже до групи.

   -То ти через сестру умовив мене піти на екскурсію? – нарешті здогадалася Оксана

   -Не знаю… Можливо.

   -А на що ти сподіваєшся? Думаєш, що знайдеш її? Чому не сказав мені? – дівчину охопила злість. Але вона швидко опанувала себе.