ВІРШІ 2019 р

Чуйність

Блимає думка віршаста,
Тче полотно просторе,
Хвильно стікає в море
Тихих бурхливостей щастя.
Дме, надихаючи небо,
Думки безмежна струмність.
Нас поєднала чуйність –
Ніжно горнуся до тебе...

Серце рубіном яскриться.
Перли буття плямисті.
Сенс – у думок намисті.
Мрія окрила мов птиця –
Долю чарує у русі.
Там, де єднає Сущий
Чуйністю наші душі,
Ніжно до тебе горнуся...

03.01.2019

Божеволію!

У шовко́вому атла́сі білої магнолії 
Заблукали зо́рі я́сні... Знову божеволію
Від думок, що розум тьмарять стяжкою тижневою.
Йдуть за обрій сизі хмари. Димкою рожевою
На світанні небокраєм плин уяви марної –
Те, що сходить понад гаєм замість зграї хмарної.

У шовко́вому атла́сі білої магнолії 
Заблукали очі я́сні... Знову божеволію
Від жадань несамовитих, чарів ранку ніжного 
Та духмяності у вітах цвіту білосніжного.
Шлях крізь терни пролягає – Карна* править долею.
Палко я тебе кохаю – з то́го божеволію!

22.01.2019

*Карна - у слов'янській міфології Небесна Богиня-покровителька усіх нових народжень і людських перевтілень. Богиня Карна дарує право кожній людині позбавитися зроблених у своєму Яв’єму земному житті помилок, непристойних вчинків і виконати своє призначення, уготоване Вишнім Богом Родом.

Чи то мариться, чи то сниться...

Чи то мариться, чи то сниться...
Поза межами дивний шлях,
Де для тебе я – синя птиця,
Ти для мене – блакитний птах.

Пелюстками ніч стеле ліжко
Там, де квітнуть зірки для нас,
Де повітря леліє ніжно
Та у просторі мліє час.

Зачаруємо світ думками
Та зберемо пилок чудес.
Чи то маревом, чи то снами
Поліхро́миться* схід небес...

Тягне ніч за кордон лаштунків,
Плине час чередою днів.
Поміж знакових візерунків
Іскрометна чуттєвість слів.

Там для тебе я – синя птиця,
Ти для мене – блакитний птах.
Чи то мариться, чи то сниться...
Нам зоріє життєвий шлях.

01.02.2019

*Поліхро́миться (авторський неологізм) - багатобарвно розмальовується.
Поліхро́мний (у словниках) - прикм. до поліхромі́я - багатобарвне розмальовування.

Ожинова нiч

Від ожинової ночі фіолетиться в очах.
Уявляю рік поточний в мерехтінні у свічках:
Миготить свідомість я́сна... пори року кроком в крок –
Все, як за́вжди, буде вчасно, все здійсниться в певний строк.

Від ожинової ночі фіолетиться в очах.
Щастя-долю напророчу, мир та спокій у ночах.
Оксамитову пестливість залучатиму у сон,  
Радість тиху, Божу милість зорепадом у затон.

Від ожинової ночі фіолетиться в очах.
Буде все, як того хочу: ніжність шовку на плечах...
Пломінь серця... втіх солодких почуттєва течія...
Та віршів ласкаві нотки, що складемо... ти чи я...

01.02.2019

Зорі долю віщували...

Зорі долю віщували
на полотнищі небес:
певно сили вищі дбали –
мали в тому інтерес –
щоби все було, як треба,
щоби все було, як слід,
бо для квітів є потреба
розквітати, мати плід.

Віщувала Стріча* долі
у лазу́ровій юзі:
брала сіно зі стодоли,
розкидала по стезі;
вишивала візерунок, 
розгортаючи сувій;
шила кожному свій клунок,
зміст якого також свій.

Віщували долю зорі,
ворожили ув імлі
невигадливо-прозорій,
що пливла уздовж землі –
там, де мрії розквітали
на життєвих килимах,
квіти щастя росту дали
у барвінкових думках.

06.02.2019

*Стріча — слов'янська богиня, яка визначає призначення людини, тому при народженні наділяє немовлят всіма чеснотами, пророкує їм майбутнє.

Бузковий місяць

Бузковий місяць йде за хмари,
Але за мить їх омине.
Грайливі дійства мають чари,
Які в полон беруть мене.
Дива небесні таємничі –
Магічна сфера володінь.
Дивлюся простору у вічі
І бачу низку провидінь...

Бузковий місяць небом плине
Та пестить зоряний квітник.
А я для тебе та єдина,
Яка в душі твоїй навік.
Та що той вік... на віки вічні! –
Сердець глибинні почуття.
Дивлюся простору у вічі
І бачу наше надбуття...

09.02.2019

Народження вулкана почуттів

Народження вулкана почуттів
Нестримною жагучою уявою:
Пашить душа... стікає думка лавою
Та плавить серце променями слів.

Барвистістю розцвічує буття
Потік у розмаїтті кольоровому.
Висвітлює на дні душі приховану
Жадань скарбницю сутність мріяття.

Пестливістю просяк малюнок днів
Та плавляться тіла кохання лавою –
Нестримною жагучою уявою
В народженні вулкана почуттів...

14.02.2019

Світань*

Розірвавши міркувань зоряне монисто*,
В небі жевріє світань яро, променисто.
Смужка обрію жахтить, кров'яніє ранок –
Одягає жвава мить мантію багряну.
Розгортає дня бутон пелюстки привітні,
Розганяє мрячний сон ув імлі всесвітній.
Маковіє небосхил, далеч рум'яніє.
Вітер віє, що є сил – змін навкруг воліє.
Розірвавши міркувань зоряне монисто,
В небі жевріє світань – яро, променисто!

19.02.2019

*СВІТА́НЬ - те саме, що світа́нок
*МОНИ́СТО - те саме, що нами́сто

Відчуття весни

Навколо всюди відчуття весни –
Як за́вжди, життєдайно-чарівної.
Стікають в забуття зимові сни,
Які єство тримали в супокої.

Та ще не час скидати пуховик.
Зима не розродилась – ще в потугах.
Хоча її вже майже зчухнув вік,
Ще будуть скипень* та лютнева хуга*.

Але навколо відчуття весни
Життєво-чарівної – так, як за́вжди –
Що має зародок у кожному єстві.
Вона вже поряд: гарна, ніжна... справжня!