Сходи // Новий оберт
Синтез стихій. Єдність світів.
Вищих сентенцій суть.
О́берт нови́й, сходи круті –
Самопізнання путь.
Крок уперед. Зайвий баласт
Скинути треба з пліч.
Дійсність, яка вад позбула́сь,
Спалює в попіл ніч.
Часу петля. Сходи спокут.
Долі шляхетний жест.
В іншому дні зараз і тут
Вгору несу свій хрест.
Тиха хода. Стиглі думки.
Цінних уроків сенс.
Подих тривкий, стогін ламкий –
Пише душа есе...
06.01.2026
Сходи // Блакить сновидінь
Обволікаюся блакиттю сновидінь,
Так, ніби всотую одвічну неба синь.
Таємні сходи в'ються серпантином.
Пухкі хмарки навколо мене плинуть.
Усім єством пірнаю в бе́згомі́нь*.
В аквамариновому о́бширі небес
Хвиль просторових надчуттєвий перепле́ск.
Чарують погляд сходи лазуро́ві.
Немов магнітом ваблять при розмові
Істоти дивні з позаземних п'єс.
Блава́тний* по́лумінь розі́скрених світінь
Полонить се́рденько в обіймах сновидінь.
У бе́змір в'ються сходи вертикальні –
Ув інші сфери, в зо́ряну реальність,
У досконалість світови́х творінь...
08.01.2026
*бе́згомі́нь (поет., подвійний наголос) – те саме, що безгомі́ння.
*блава́тний – блакитний, волошковий.
Мені знову наснились блавати…
Мені знову наснились блавати*
Поміж зрілого жита у полі...
Ніби очі твої волошко́ві,
Мені знову наснились блавати...
Та чи доля у тім винувата,
Що усе промайнуло поволі?
Сантименти відцвілі та кволі...
Та чи доля у тім винувата?
Чи були ми готові до втрати,
Чи втрачали себе мимоволі?
Все хотіли уникнути болю...
Чи були ми готові до втрати?
Мені знову наснились блавати...
09.01.2026
*блава́т – волошка
Все не те…
Вкрився кригою маяк.
Збився з курсу мій вітрильник.
Все не те... і все не так...
То штормить, то дме повільно...
То ллє дощ, а то мете́...
Знову гойдалки емоцій.
Все не так... і все не те...
В кожнім русі... в кожнім кроці...
11.01.2026
Ві́тер-галайда́
Дме ізнову ві́тер-галайда́
То в обличчя, то у спину...
Бачиш, я поволі стигну?
Кроком виміря́ється хода
Жартома...
Ба, дзиґльо́ваний авантюризм
До снаги вітрам – ймовірно,
В них жагучість непомірна.
Часом випробо́вує мій хист
Долі спис...
Дми сильніше, вітре! Просто дми
Й не питай чого я хочу.
Поспілкуємося мовчки
В збу́дливому по́шепті зими
Нишком ми...
12.01.2026
Нічна замальовка
Оминаючи стежки́
до́корів,
Ніч малює рубежі
вугликом
Й роздирає на шматки
про́сторінь.
Щось ворушиться в душі
збудливо.
Сунуть хмари кочові
осторонь,
Поглинають міражі
сонячні.
Міркування на чолі
з досвідом.
Існування на межі –
боляче!
У розпливчатий щерба́нь
спогадів
Трансформують віражі
пам'яті.
Зе́рна щему та страждань
в оберті
Перемелють жорнові́
ка́мені...
25.01.2026
Доцвітає тиша
Доцвітає тиша у роздоллі сфер...
Облітає цвітом... си́пле пелюстки...
Виляск безголосий чути дотепер –
Ніби виск із прірви, тільки навпаки:
У провалля ллється стоголоса тиш,
Дно обволікає гле́йка бе́згомі́нь.
Пелюсток прив'ялий – чарівний фетиш –
Покладу до чаю й пригублю... Амінь!
27.01.2026
Щастя любить безгоміння
Ніч вбирається в оді́ння*
Непроглядне повністю.
Щастя любить безгоміння,
В'є гніздо в безмовності.
Індикатором любові
Є взаємне дихання.
Почуттів безслівна сповідь
У гнізді під стріхою.
Тихе щастя неозоре
Дух урівноважує.
Ти завжди́ зі мною поряд,
Суджений мій, ряджений...
Білим снігом сквери вкриті,
Де́-де та́сьми* втоптані.
Тихий подих в спільнім ритмі.
Розуміння в погляді.
Слів не треба, сяють очі
Велемовно при́страсні.
Ми пірнаємо охоче
В ці озе́ра істини.
Тихе щастя неозоре
Дух урівноважує.
Ти завжди́ зі мною поряд,
Суджений мій, ряджений...
31.01.2026
*Оді́ння (заст.) – одяг
*Та́сьма́ (діал.) – стежка
Вечірнє
Вечір сонний над каміном
День стирає ластиком.
Кіт вмостився на колінах,
Муркітливо ластиться.
Аркуш пам'яті зім'ятий,
Інший тліє в по́лум'ю.
Чай на травах... трохи м'яти...
Щось запам’ятовую:
Незначне та невиразне
З ма́лева буттєвости,
Недомовок напівфрази
Між дивацтв химе́ристих,
Світлотінь в штрихах та плямах,
Фарб розмитих місиво,
Плеск емоцій надто млявих,
У яких ми ви́снемо.
Все стороннє, все, що при́йшле,
Поверхнево стелиться...
Кіт муркоче... мить колише...
За вікном хурделиця...
03.02.2026
Відредаговано: 10.02.2026