Розділ 11

Олег Кривопальцев здивовано дивився на двері, що зачинилися за дружиною, потім перевів погляд на порожню пляшку з-під пива. Рідина бурштинового кольору рівномірно розтеклася по столику, переливаючись тонкими струмками через краї, ліниво капала на килим.
Що сталося? - думки Олега почали роїтися, наче розтривожений вулик, але нічого розумного на думку не спадало. Лише голова розболілася.
Нісенітниця яка! - Кривопальцев переступив з ноги на ногу і раптово скривився. Ноги були мокрими від пива, що вбереться в килим, а запах бив у ніс, наче Олега занурили в чан із солодом.
Фу, гидота…
Кривопальцев, гидко човгаючи по килиму, підійшов до спальні, де зачинилася дружина.
- Марино, відкрий... - домовити Олег не встиг.
- Пішов геть, алкоголіку! Зовсім уже допився до непритомності! - гаркнула з-за дверей дружина.
- Але, Маріш, це не те, що ти подумала! - Спробував розсудити дружину Олег. – Я не розумію, як це сталося.
– Зате я розумію! – відрізала Кривопальцева. - Довело тебе твоє пияцтво, а ще завідувач хірургії! Ой, я не хочу навіть розмовляти з тобою!
Олег простояв біля кімнати кілька хвилин, але дружина більше не вимовила жодного слова. Якось збентежено зітхнувши, Кривопальцев одягнувся, накинув куртку і грюкнув дверима.
Потрібно освіжитись. Та й Марина поки що відійде. Приблизно так розсудив Олег і попрямував улюбленим маршрутом, який виручав завжди, коли треба було провітрити мізки. Маршрут складався з довгої практично безлюдної доріжки, що проходить через кілька скверів і невеликий парк.
Сам того не помітивши, Кривопальцев зайшов до одного з кафе, замовив чашку кави з коньяком, а потім і келих пива. Як він міг це створити, Олег не розумів. А розбиратися в цьому питанні просто зараз йому зовсім не хотілося. Кривопальцеву хотілося просто заспокоїтись, бажано, без жодних роздумів.
Після першого келиха пішов другий, потім третій. Олег сам не помічав, як повторював та повторював замовлення. Але коли до нього підійшов бармен і, торкнувшись за плече, ввічливо поцікавився, чи Олег довго збирається сидіти, Кривопальцев підняв важкий погляд і вдивився в обличчя бармена.
- Що, перепрошую?
- Ми за десять хвилин зачиняємося, мені принести рахунок? - Чоловік поблажливо посміхнувся і вказав кивком голови на циферблат годинника.
Кривопальцев простежив за ним поглядом і злякався. Годинник показував без десяти опівночі. Виходить, він просидів тут понад п'ять годин? Але як це можливо?! Час тягнувся, мов гума. Для Олега точно, але виявилося он воно як. П'ять годин. Жах!
- Так, принесіть рахунок, будьте ласкаві... - розсіяно відповів Олег.
- Зараз, - кивнув бармен і ретирувався.
Через п'ять хвилин Кривопальцев йшов нічним Києвом, з подивом розглядаючи неонові вивіски та яскраві ліхтарі, немов школяр, якого вперше після настання темряви випустили погуляти містом. Відчуття нереальності, ніби все це відбувається не тут, не зараз і не з ним було дуже сильно.
Олег загорнув у якийсь нічний бар і, сівши за далекий столик, замовив собі пляшку коньяку. Поступово вміст у пляшці танув, як і можливість Кривопальцева тверезо міркувати. І от коли темного напою залишалося менше третини, Олег дістав телефон і набрав номер Живова. Кривопальцева анітрохи не збентежило те, що на годиннику була половина другої ночі. Довгі гудки пролунали в трубці і почали віддаватися в голові Олега, наче сполох. Він скривився, але тут пролунав сонний і злий голос Живова:
- Алло?!