Розділ 9

Наступного дня після раптової появи нової пацієнтки в Бетлемській клініці Ейзенхорт особисто з'явився до палати Еліс Корц, щоб поговорити. Лікар виглядав як завжди: у білому халаті, начищених туфлях і рукавичках. Густі вуса створювали обманну видимість доброти та простодушності. Справжню сутність видавали лише очі Чарльза - пронизливо блакитні і тому ще холодніші, ніж брили льоду.
Зайшовши в палату, Ейзенхорт підійшов до пацієнтки, що лежала на ліжку, і заговорив.
- Привіт, Елісе. Як самопочуття? – уважний погляд лікаря, наче пальці, обмацував дівчину від коріння волосся до пальців ніг.
- Вітаю. Краще, ніж учора, – із сильним акцентом відповіла Еліс. Брови лікаря злетіли вгору - до цього пацієнтка не зізнавалася, що скільки-небудь знає англійську.
- У вас непогана вимова. - Ейзенхорт вирішив продемонструвати привітність, може, це дозволить з'ясувати деталі, що цікавлять лікаря. Наприклад – дізнатися, звідки дівчина з'явилася і як потрапила до закритого приміщення Бедлама?
- Дякую. Де я? – питання, яке Корц поставила лікарю, було звичайним для ув'язнених тут пацієнтів.
- Ви у Бетлемському Королівському шпиталі. Судячи з вашого знання англійської та акценту, я припускаю, що ви живете далеко від Лондона. А може, й Великої Британії.
- Лондон, Велика Британія? - Еліс здивовано перепитала і вперла в лікаря уважний погляд. Може, цей лікар жартує?
- Так, так, - кивнув Чарльз. - А ви думали, де ви?
– Я з Києва, Україна. Учора щось трапилося, і я опинилася тут. - Еліс скривилася, ніби спогади завдали їй фізичного болю.
- Україна. Це де? – здивувався Ейзенхорт. Він не знав такої країни. Найвідомішими зараз були США та СРСР: між цими державами йшла негласна боротьба – як у озброєні, так і у світовому пануванні.
- Як же, Україна, Європейський союз, таке інше. Ви ж нещодавно його покинули. Я маю на увазі Велику Британію.
- Європейський Союз? Я не розумію, про що ви говорите, – знизав плечима Чарльз. Він уже почав думати, що користі від цієї Корц мало. Звичайна ненормальна, ще й із політичним ухилом.
Лікар розвернувся, маючи намір вийти з палати, як раптом кілька слів Еліс зупинили його, наче приморозивши до місця.
- Тобто, як? – здивовано розплющила очі Корц. – Великобританія проголосувала за вихід із Європейського союзу у 2016 році!
Повільно обернувшись, Ейзенхорт схилив голову набік.
- Елісе, ви хочете сказати, що зараз 2016 рік?
- Ні, ну чому ж, я не божевільна, - пирхнула Корц. – Нині середина 2020-го.
- Цікаво… - пробурмотів лікар, знову наближаючись до ліжка пацієнтки. – Тобто ви з 2020 року, м-м-м, із України, так?
- Що означає «ви із 2020 року»? – здивувалася Еліс. Їй перестала подобатися розмова з цим лікарем. Він хоче запудрити їй мізки?
- Ви знаходитесь у Бетлемському Королівському шпиталі, що розташований у Лондоні. Нині жовтень 1950-го, і затяжні осінні дощі цього року не такі холодні.
- Ви що, вирішили з мене знущатися?! – спалахнула Еліс і сіпнулася вгору. Ремені, що прив'язували жінку до ліжка, заскрипіли і натяглися, широкими стрічками вп'явшись у тіло.
- Нічого подібного! - Підняв руки Чарльз. – Зараз справді п'ятдесятий рік. Ви не хвилюйтеся, у нас вже були випадки, коли пацієнтам мерехтіли інші світи та часи. Заспокойтесь.
- Ви не розумієте! Я справді з 2020 року! - Еліс Корц зірвалася на крик.
- Звичайно, звичайно! Ми в усьому розберемося, – заспокійливим тоном промовив Ейзенхорт і залишив палату Корц, що біснувалася на ліжку.
Через кілька днів, коли Еліс була накачана заспокійливим і практично не могла перешкоджати жодним аналізам, Чарльз зробив жінці рентген голови.
Радості лікаря не було меж, коли дані показали, що у Еліс Корц сильно виражена здатність відчиняти просторові розломи. І не просто відчиняти – відчиняти і Ейзенхорт тепер може! - Але, як виявилося, і проходити крізь них в інший відрізок часу!
Думки лікаря закрутилися, мов секундна стрілка. Потрібно провести ретельніші дослідження цієї пацієнтки. Більше досліджень та більше аналізів. А після цього необхідно з Еліс поговорити. Можливо, вона сама не розуміє, які здібності має. Але треба робити це обережно.
Аж раптом вона знову зникне?