Розділ 47

Занадто великими втратами далася перемога у Другій світовій війні. Безліч людей полегло на полях бою, а мирне населення викошувалося, наче погані бур'яни косою селянина. Будівля Бетлемської клініки також отримала свої пошкодження. Одна зі стін була напівзруйнована бомбою, що розірвалася поруч, а вікна сусідньої - розбиті перестрілками.
Проте майже ніхто не постраждав. Крім п'яти хворих і трьох працівників персоналу лікарні. Для Ейзенхорта взагалі не виникло ніяких труднощів. Тіла вбитих перенесли до лабораторій, що дозволило безперешкодно продовжувати дослідження. Чарльз вже дуже добре володів здатністю з розломами часу, але не розумів, що зупиняє його можливість переміщатися через ці розломи. Немов прозоре скло поділяло реальність Ейзенхорта і ту, куди лікар відкривав прохід.
Невдачі в цьому, і буксування на місці в дослідженнях людського мозку, зробили Ейзенхорта ще злішим і нелюдським. Чарльз і до персоналу клініки став ставитися, ніби до рабів і порожнього місця, а про хворих, які тут містяться, можна було навіть не говорити. Крики, погрози, заборонені препарати та нелюдські дослідження стали покаранням для неслухняних працівників Бедлама. Єдине, чого Ейзенхорт собі не дозволяв навіть зараз – це звичайнісіньке рукоприкладство.
Хоча навіщо лікареві завдавати фізичного болю, побої та синці від якого зійдуть за кілька днів? Адже можна завдати непоправної шкоди здоров'ю та мучить психіку людини місяцями, а часом – і роками.
Через кілька років після закінчення війни, Чарльз вирішив змінити свій вигляд. Сивина, що пробивалась в бороді, стала шалено дратувати лікаря. Тим не менш, Ейзенхорт не хотів повністю розлучатися зі своєю рослинністю на обличчі. Йому здавалося, що це єдиний живий організм, який пройшов з ним через усі жахи та невдачі його досліджень, був вірний його ідеям від початку до кінця.
Однак сивина дратувала все сильніше, і Чарльз вирішив трохи підправити свій імідж. Він безжально збрив бороду і залишив лише вуса, що чорним обрамленням поділяли його зовнішність, відтіняли блідість шиї і вилиць від яскравих блакитних очей. Трохи подумавши, лікар трохи вкоротив свою шевелюру і акуратно уклав волосся. Коли Ейзенхорт глянув на себе в дзеркало, йому сподобалося відображення.
Блакитні очі, що уважно і глибоко вдивлялися в співрозмовника, акуратно покладене волосся і злегка бліді вилиці додавали вигляду віку і значущості. Пишні чорні вуса гордовито і владно підкреслювали крижаний погляд Чарльза, а білий халат часом навіть лякав. Наче дивився на вас не добрий лікар, а сам ангел смерті в білому халаті. Бракувало лише коси в руках.
Після цього практично всі в Бедламі поступово почали називати Ейзенхорта просто «лікар», як персонал, так і пацієнти. І якщо перші вимовляли це ніби з повагою та страхом, то інщі - лише пошепки і з жахом в очах.