Розділ 44

Того року, коли Ейзенхорт навчився контролювати здатність вдивлятися у минуле, світ похитнула чергова подія, яка надовго відкинула деякі країни у розвитку.
Почалася Велика депресія. Майже миттєво зросло безробіття, оскільки будівництво було практично зупинено. Через скорочення і звільнення впав рівень життя, почала розростатися бідність, яка, наче паразит, швидко поширилася не лише Лондоном, а й усією Великою Британією.
Ця подія не оминула й Бетлемську клініку. Через недоцільність цього закладу, на думку влади, Бедлам мали намір закрити. Проте Ейзенхорт відстояв право й надалі продовжувати «лікувати бідних та жебраків» - за його словами - людей, від яких відвернулося суспільство. Щоправда, для цього Чарльзу довелося вдатися до неординарного кроку. Домовившись із владою Лондона, Ейзенхорт запропонував компроміс: Бетлемська клініка залишається діючим медичним закладом, але саме місце розташування буде перенесено. Тим більше, такий прецедент уже був – у 1810 році.
Переїзд відбувся досить швидко, у середині тридцятого року. Будівлю, відведену під «новий Бедлам», за пару місяців добудували, спорудивши невеликі довгасті прибудови і обгородивши більшу частину зелених парків високим парканом.
Бідність і безробіття лише набирали обертів, а бездіяльність влади призвела до виникнення безлічі партій, сутички яких закінчилися так званою «Битвою при Кебл-стріт», в якій пройшли численні вуличні бої між екстремістами партій і поліцією.
Чарльз не вникав у ці чвари, благо Бедлам все також стояв, немов під куполом охоронного закляття. Немов деякі сили підтримували прагнення Ейзенхорта досягти мети розібратися з будовою людського мозку та прихованими у ньому здібностями.
Поступово Чарльз став озлобленішим, почав ставитися до персоналу Бетлемської клініки, як до своїх особистих слуг, а хворих взагалі перестав брати до уваги. Наче ті були піддослідними, котрі все поповнювали та поповнювали його лабораторію новим біоматеріалом.
Думав Чарльз практично. Індивідууми, що містяться в психіатричних клініках, не можуть ставитися до особистостей адекватних, які заслуговують жити в соціумі. А деякі так взагалі – не просто хворі, а божевільні! Їх не те що не можна випускати до людей, а й треба вбивати!
Але Чарльз вважав себе гуманним вченим - він не просто убивав таких хворих, а використовував для вивчення та досягнення своїх наукових цілей. Побічні ефекти таких досліджень та дослідів були чутні в окрузі Бетлемської клініки вночі.
Тим не менш, Ейзенхорта це нітрохи не бентежило. І коли світом прокотилася луна Другої світової війни, Ейзенхорт був близький до повного контролю над здатністю відкривати розломи в минуле.