Розділ 42

Надворі вирували вітри осіні тисяча дев'ятсот п'ятого року. Вже минуло десять років від дня знаменного відкриття Вільгельмом Рентгеном ікс-випромінювання. Як тільки результати відкриття були оприлюднені, отримавши широке застосування в медицині, Чарльз Ейзенхорт придбав рентгенівський апарат для своєї лабораторії.
Після цієї події дослідження «відростка Т» – як назвав Ейзенхорт відхилення у розвитку мозку у Лізи Своун – пішли продуктивніше. Завдяки рентгенівському апарату Чарльз виявив відросток Т у Лізи досить швидко. Це дозволило ретельніше вивчити цей феномен. Більш ніж п'ять років практики в рентгенографії привели Ейзенхорта до думки, що схвилювала його мозок. Лікар вирішив вивчити себе. Розповівши своєму помічнику, що потрібно зробити, Чарльз провів рентген вмісту власного черепа.
Результати перевищили найсміливіші очікування Ейзенхорта. У нього теж був відросток Т! Тепер залишилося зрозуміти, як саме змусити його працювати, і наскільки можна розвинути ці здібності?
На скрупульозне дослідження у Чарльза пішло майже п'ятнадцять років. Дивно, але війна, що розгорілася в тисяча дев'ятсот чотирнадцятому році, обійшла Бедлам стороною. Начебто вся територія будівлі була захищена від будь-якого втручання якоюсь невидимою стіною або куполом. Війська пробігали повз, трупи вбитих встеляли територію навколо Бетлемської клініки, але жоден камінь самої будівлі не було пошкоджено.
Не можна сказати, що Чарльз Ейзенхорт не знав про події, що відбуваються у світі. Проте, він дотримувався думки вченого: попереду наука, інші людські проблеми його цікавили меньше. Тим не менш, у дев'ятнадцятому році Чарльз висловив свою скорботу всім загиблим під час війни, коли в Лондоні звели кенотаф. Витягнута вгору споруда у вигляді труни символізувала данину та пам'ять усім, хто боровся за свою країну та праву справу.
Хоч у Чарльза ще й залишалася людяність, але його досліди та дослідження вийшли на передній план. Якщо раніше Ейзенхорт намагався дотримуватися якогось порядку дня, то тепер він міг не їсти і не спати цілодобово, якщо працював над важливим дослідженням.
День активації «відростка Т» став таким лише завдяки успішному збігу обставин. Якби не дурна ситуація з санітарами Бедлама, Ейзенхорт міг би і не знайти тих знань, за якими бігав ось уже понад тридцять років.
  Коли санітари розбили шухляду з колбами, яку Ейзенхорт наказав їм притягнути зі складу в лабораторію, Чарльз дуже розлютився. Санітари ж виправдовувалися - мовляв, це не вони винні, і таке інше. Ейзенхорт вигукнув лайки і жестом відправив недоумків з очей геть. У цей момент перед поглядом Чарльза виникло невиразне бачення, просто в повітрі, наче вікно метр на метр. У цьому вікні лікар чітко побачив, як один із санітарів навмисне відпустив ящик, бажаючи довести товаришеві, що той не розіб'ється, впавши з невеликої висоти.
Бачення швидко зникло, проте Чарльз зацікавився цим феноменом. Будучи вченим, він провів обстеження свого організму, щоб унеможливити галюцинації. Далі пішли суто наукові дослідження.
До двадцять другого року Ейзенхорт вже усвідомлено міг використати здатність «вікна у минуле», але не міг контролювати час цих сеансів. Але що таке три роки для людини, яка витратила на відкриття цього явища понад тридцять років? Тому Чарльз не сумував, а посилено вивчав цей аспект будови мозку та його можливості.
Поступово володіння здатністю ставало майстернішим, а спотворення часу – сильнішим. Через сім років Ейзенхорт міг на відстані спостерігати інших людей. І через якийсь час він помітив цікавий факт. Якщо таким чином спостерігати за людиною, яка, фактично, дивилася на Чарльза, то мозок того, хто дивиться, міг відключитися. Людина впадала в ступор і перетворювалася на статую.