Розділ 31

Аліса вже вийшла з Центру і рухалася додому, як раптом у неї задзвонив телефон. Приклавши телефон до вуха, дівчина почула у слухавці голос Максима.
- Привіт! Як робота, як настрій?
- Вітання! Все було б чудово, якби не одна подія.
- Знову видіння? – співчутливо спитав хлопець.
- Ну, можна й так би мовити, але я тепер не впевнена. По-моєму, я все ж починаю божеволіти, Максе.
- Так, а ну не розкисати! З чого такі сумніви?
- Просто сьогоднішнє видіння було не таким, як раніше. Ніякої зруйнованої будівлі старої лікарні, чи божевільних лікарів.
- Так, я зараз біля нашої улюбленої кав'ярні, чекатиму на тебе.
- Але, Максиме, я хотіла приїхати додому і відпочити, - спробувала опиратися Аліса.
- Корснєва, алло! Якщо ти поводитимешся, як підошва від дідусячого тапка - тобто ніяк, то скоро в тебе часу на відпочинок буде вагон і маленький візок. Щоправда, не вдома, а в білих стінах. Я тебе чекаю.
- Гаразд. - Аліса відключилася і, зітхнувши, поїхала до кав'ярні.
За двадцять хвилин дівчина зайшла в кафетерій і, знайшовши Максима поглядом, підсіла до нього за столик.
- Розповідай. - Квітка без передмов приступив до розпитувань.
- Та що казати? Як у старих жахастиках: людина одна в довгому коридорі і раптово починає гаснути світло, - в цей момент Максимові губи торкнулася усмішка, яку хлопець спробував приховати. Але Аліса помітила. – І нема чого іржати! Виявляється, коли ти потрапляєш у таку ситуацію особисто, це дуже страшно! Ото просто до смерті страшно.
- Вірю, вірю, - підняв руки Максим. - Давай, замовимо чогось, і ти все розповіси, бажано - в деталях. Дівчино! – останнє слово Квітка адресував офіціантці, яка намагалася злитися з меблями.
- Добрий день, чого бажаєте? - Похмуро простягла та.
- Кава американо. А дівчина сама замовить. - Квітка поправив окуляри.
- А мені капучино, шоколад і п'ятдесят грамів коньяку, - відразу підхопила Аліса і, розблокувавши телефон, подивилася на годинник.
- Хвильку, - офіціантка ретирувалася, Максим же з подивом дивився на подругу.
- Коньяк, Корснєва? Та ти ніяк вирішила вдаритися в розгул!
- Та ну тебе, Максе! Я ж кажу – ситуація з коридором викликає неймовірні емоції жаху. Просто позамежні. А так хоч згадати зможу без тремтіння в колінах.
- Як скажеш, красуня, як скажеш! – збентежено посміхнувся Максим.
Коли Аліса перестала розповідати, кава закінчилася, і офіціантка навіть встигла принести чай із круасанами. Відкусивши шматок французької випічки, Максим похитав головою.
– Навіть не знаю, що тобі сказати. Ситуація непроста.
- Так, це точно, - похмуро подивилася на хлопця Корснєва. - Я божеволію…
- Так, припини! Я не в цьому значенні. Одна річ, якби тобі мерехтіли лише образи лікаря та лікарні. Це наводило б на думку, що тобі судилося щось виправити. Щось, про що всі забули, або не встигли зробити свого часу. Але з сьогоднішнім баченням дещо змінюється.
- Це чому ж?
- Дивись. З баченнями темряви, що насувається, виходить, що твоє значення не просто виправити помилки минулого. Темрява хоче тебе зупинити, не давши виконати те, що тобі судилося. А це означає, що окрім виправлення минулих помилок, твоя мета набагато ширша. Інакше, навіщо тієї сутності, з чого походить саме світло, намагатися тобі перешкодити? Отже, нам потрібно не тільки їхати до Лондона, щоб розібратися з Бетлемською історією, а й зрозуміти, яке відношення до тебе, Бедлама та лікаря має темрява.
Аліса зітхнула. Вона чудово пам'ятала, як у шкільні роки Максим захоплювався давньою історією, різними цивілізаціями та життям задовго до обчислення нашої ери. Але на початку нульових Квітка переключився на комп'ютери та програми. Це захопило Максима настільки, що Аліса вирішила, що Квітка закинув свої захоплення історією. Корснєва не могла збагнути, невже шкільні знання в міфології та стародавній історії Максима були настільки глибокі, що дозволяли оперувати такими міркуваннями? Дівчина вирішила при нагоді поцікавитися цим питанням.