Розділ 30

Олег Кривопальцев сидів у ординаторській і дивився на порожній монітор. Завідувач хірургії завжди мав таку реакцію після сеансу спілкування з Лікарем. Ось і зараз Олег сидів, не миготливо дивлячись в екран. Двері, що грюкнули, повернули Кривопальцева в реальність. Він відірвав погляд від комп'ютера.
На порозі стояла тітка Тома з відром та шваброю в руці.
- Олеге Петровичу, ви б дали бідній жінці попрацювати, ідіть, прогуляйтеся, чи що, - з усмішкою промовила тітка Тома.
Кривопальців усміхнувся.
- Для вас, Томочко, все що завгодно!
- Так, Олеге Петровичу, ви б Аліску раніше відпустили, а то зіткнулася я з нею тільки що, так на ній обличчя немає: ноги тремтять, біла вся, кричить від будь-якого дотику. Заганяли бідну зовсім.
– Алісо, Алісо… – пробурмотів Кривопальцев. - Корснєва, чи що?
- Вона сама. Не можна так знущатися з працівників, навіть з новачків.
- Дякую, Томочко, я вам щиро вдячний! – скоромовкою протараторив Олег і вилетів із ординаторської зі швидкістю випущеного з пращі каменю, залишивши тітку Тому збентеженою.
Забігши до кабінету старшої медсестри, Кривопальцев з порога прокричав.
- Де Корснєва?
Олена Васильєва, жінка років сорока з короткою стрижкою та стильними окулярами, підняла брови та з подивом подивилася на Олега.
- Як де? Пішла.
- Як це пішла? Куди пішла, навіщо?
- Олеже Петровичу, ви явно не в собі. Додому вона пішла – час! Поки що ми з нею тут про справи поговорили…
– Знаю я ваші справи! - пирхнув Кривопальців і, не давши Олені домовити, вискочив з кабінету, грюкнувши дверима. Васильєва лише похитала головою і повернулася до роботи.