Розділ 28

Цієї ночі Алісу кошмари не мучили, і дівчина з насолодою виспалася. Бадьора і квітуча, в прекрасному настрої, Корснєва влетіла до свого кабінету і, одягнувшись у білий халат, клацнула кнопку чайника. До початку зміни було ще п'ятнадцять хвилин, тож дівчина цілком встигала випити чашку чаю.
Після ранкового чаювання Аліса вирушила віднести напрямки. Помахавши санітарам, що стояли на сходовій клітці, Корснєва пройшла повз. Лише запах її парфумів долетів до хлопців, що задивилися їй услід.
Завантажений роботою день пролетів практично миттєво, Аліса навіть не помітила, як настав час обіду. Скинувши тонкі брови, вона заметушилась і спішно ретирувалася. Влетівши поривом вітру в їдальню, Корснєва взяла кілька пиріжків та сік. Поки дівчина набиралася калорій і, відповідно, сил, вона встигла помітити, що сьогодні їдальня була напрочуд пустельна. Жодних лікарів, або купки інтернів із сусідніх відділень. Знизавши плечима, Аліса нашвидкоруч перекусила і продовжила роботу.
Коли до закінчення робочого дня залишалася кілька годин, Корснєвій довелося віднести кілька документів головній медсестрі відділення. Її кабінет розташовувався практично в центрі коридору, майже поряд із кабінетом чергового лікаря.
Майже діставшись до місця призначення, Аліса почула шарудіння. Шурхіт і скрегіт, наче хтось хвостом чіплявся за оббиту пластиком стіну і цокав кігтями по викладеній кахлем підлозі. Обернувшись, Корснєва нічого й нікого не побачила. Здивувавшись, дівчина зупинилася, намагаючись зрозуміти, де розташоване джерело звуку. Не встигла дівчина до ладу озирнутися, як новий звук прорізав вуха, наче скальпель.

Клац!

Лампи по обидва боки коридору з тріском згасли. Від несподіванки з горла Аліси вилетіло коротке "Ай!". Але на цьому жах не закінчився. Через пару секунд із таким же клацанням згасли наступні. Так як освітлення складалося лише з люмінесцентних ламп, коридор почав занурюватися в повний морок.
І цей звук. Шурхіт хвоста і цокання пазурів.

Клац!

Ще по одній лампі згасло, а звуки мерзенної істоти, що вселяє невимовний жах, стали ближче.

Клац!

Ще пара ламп наказала довго жити, а в Аліси стало на кілька метрів менше освітленого простору. Дівчина намагалася роздивитись у темряві те, що наближалося, видаючи страшні звуки. Марно! Нічого не було видно в темряві, що наступала на неї. Немов на Корснєву насувалася сама Пітьма!

Клац!

І за секунду ще раз.

Клац!

Тепер Аліса залишилася на невеликій ділянці, освітленій двома лампами. Вони розташовувалися над головою дівчини з обох боків. Не розуміючи, що робить, Корснєва стала задкувати назад, підходячи ближче і ближче до стіни. Саме по стіні хтось, чи щось шаруділо своїм хвостом. Скована жахом, не блимаючи, дивлячись у темряву, що наповзала на неї, дівчина розуміла: якщо згаснуть останні лампи, вона залишиться одна. Одна у темряві.

Клац!

І в цей момент з губ Аліси зірвався крик, що леденить душу.
- Алісо, ти чого волаєш? - Жіночий голос пролунав так раптово, що Корснєва відхитнулася і боляче вдарилася головою об стіну. Випустивши папки, вона потерла забите місце і обмерла.
Навколо було повно народу. Санітари, лікарі, медсестри, кілька хворих – всі кудись поспішали, наповнюючи коридор шумом та клопітом. Люмінесцентні лампи світили так само яскраво, як і завжди, все було як завжди. Голос, який видався Алісі знайомим, належав прибиральниці Тамарі Слонової, яку всі називали «Тітка Тома». Жінка сприймала таку фамільярність привітно, ніби весь медперсонал був її дітьми чи вихованцями. Часто приносила з дому гарячі, завширшки з долоні пиріжки з картоплею і роздавала їх персоналу.
- Ой, тітка Тома. Вибачте, я… напевно, я не виспалася, – пробурмотіла Корснєва, все ще озирнувшись.
- Ох, не знаю, що з тобою трапилося, люба моя, але на тобі обличчя немає - біла, немов полотно після відбілювача! Ти б відпочила.
- Так, звичайно, - швидше для проформи відповіла Корснєва і на тремтячих ногах дійшла до сходової клітці. Вийшовши на сходи, вона присіла на споруджену санітарами кушетку, де вони відпочивали у перервах між роботою, курячи. Аліса не любила запах диму, але зараз була вдячна Степанові та Сергію за їхній ентузіазм.
Рухнувши на кушетку, наче мішок, Аліса тільки зараз помітила, як тремтять її руки, і б'ється серце. Серцевий м'яз вибивав такий барабанний дріб, що Корснєва не рахуючи, могла з упевненістю сказати, що його пульс становить мінімум сто шістдесят ударів за хвилину.
Так страшно дівчині ніколи не було. Навіть недавні події не були такими страшними. Так, жахливими, так, вони змусили нервувати, але такої тваринної паніки у Аліси не траплялося. Хвилину назад у неї склалося враження, ніби назустріч повзе сама темрява. І не просто нічна темрява, або непроглядна, як люблять писати в книжках, ні. Кожна клітина організму Корснєвої відчувала в той момент, що до неї наближається та сама первинна темрява.
Коли Аліса читала про такі моменти в книгах, або бачила у фільмах, то завжди з цікавістю та легкою посмішкою переглядала їх. І впритул не розуміла, чому головний герой кричить, як різаний, коли у довгому коридорі, де він один, гасне світло. Адже раніше практично завжди показують, що коридор порожній, і крім героя там нікого немає. І ось зі зловісними звуками лампи починають вимикатися, а персонаж – кричати.
Аліса не розуміла такої поведінки до сьогодні. Виявляється, це страшно! Це настільки страшно, що здається, ніби разом із останньою згаслою лампою з тебе вилетить останнє зітхання. Жах настільки сильно сковує тіло, що ти можеш лише тремтіти від страху і кричати. Кричати, надриваючи горло, ніби твій крик може зупинити темряву, що повзе на тебе.
Відпочивши, Корснєва встала з кушетки і попрямувала до кабінету головної медсестри.

Клац!

Від несподіванки Аліса мало не підстрибнула. І тут же пролунав голос.
- Ну, твою матір! Андрюха, акуратніше!
Машинально обернувшись, дівчина видихнула та посміхнулася. Біля сходів стояли санітари. У руках Андрій Дизелєв тримав порожню картонку, у якій зазвичай продаються лампи розжарювання. Уламки лампи розлетілися по підлозі. Біля Дизелєва стояв Ушаков і докірливо дивився на товариша.
- Степко, воно саме, правда!
- Що ви там розтрощили, незграби? Ану пішли геть, не розносте уламки по всьому відділенню. Геть, я сказала! - Тьотя Тома, взявши швабру, загрозливо наближалася до санітарів. Скорчивши жалібні фізіономії, обидва поспішили швидко ретируватися.
Ще раз видихнувши, Корснєва відчинила двері й увійшла до кабінету старшої медсестри.