Розділ 21

Коли Максим Квітка вискочив із дому, викликане ним п'ять хвилин тому таксі вже стояло біля під'їзду. Стрибнувши на сидіння, молодик скоромовкою назвав адресу подруги і практично гаркнув: «Швидше!».
Таксист попався тямущий, і машина, верескнувши шинами в нічній тиші міста, помчала освітленою ліхтарями дорогою.
Через десять хвилин, кинувши сотню таксисту, Максим широкими кроками вбіг у під'їзд будинку, де жила Корснєва і на одному подиху злетів на п'ятий поверх. Він навіть не встиг торкнутися пальцем кнопки дзвінка, як двері, клацнувши замком, відчинилися.
Ураганом увірвавшись до квартири, Максим схопив Алісу за плечі та уважно оглянув.
- Що трапилося?!
- Максе, ти чого? - здивовано ляснула вона віями.
- Ти сказала, що маєш проблеми!
- Так, але я мала на увазі, що божеволію, - спокій Аліси протверезив хлопця.
- Чого? З чого ти вирішила?
- О котрій я тобі дзвонила? – запитанням на запитання відповіла дівчина.
- Не пам'ятаю, на початок десятої, можливо, без двадцяти десять, - відповів Квітка, відпускаючи Алісу і відходячи на крок назад.
- Ось. А коли ти подзвонив, тобі нічого не здалося дивним?
- Ну, ні. Стривай, я не розумію нічого.
- Без двадцяти десять і дві години ночі, Максе! Все, що було в цьому проміжку часу, я не пам'ятаю! А коли я переглядала історію браузера, щоб знайти фотографію цього чокнутого лікаря, крім відкритих раніше сторінок з шизофренії нічого не було. На мою думку, у мене роздвоєння особистості. У цьому випадку пояснюються і провали в пам'яті, і дивні видіння і… Максиме, мені лячно.
– Так, відставити північну істерику! Ідемо, треба очистити мозок, а краще за чашку гарячої чорної і, головне, міцної кави це не зробить ніщо! – обійнявши Алісу, молодик захопив її на кухню.
Через годину вони сиділи за столом і Максим тихим спокійним голосом, який так дратував дівчину, монотонно втовкмачував їй, що ніякої шизофренії в неї немає, що це лише банальний недосип і перевтома у вигляді подій, що відбуваються з нею в останній час.
Однак сьогодні Корснєва була спокійна і не дратувалась від нудного монологу Максима, а, швидше, була йому вдячна. Промовляти одну й ту ж, власне, фразу раз-по-раз близько півгодини – це треба мати терпіння. Квітка  ж продовжував.
- Розумієш? Нічні кошмари, втома, бачення та недосипання – ось тобі і втрата свідомості, провали в пам'яті та розхитані нерви. Нічого надприродного чи психічного, – він зняв окуляри і відклав їх убік. Потім наставив на Алісу вказівний палець. – Ось. Далі. Твоя нервозність спровокувала істерію та зайву емоційність, хоча ти й так емоційна дівчина. Однак, емоції, помножені на істерію і зведені в ступінь нервозності, якраз і дають ефект, який з тобою і трапився.
- Ага. Напевно, ти маєш рацію, - раптом у Аліси округлилися очі, і рот розплющився від подиву. - А я ж пригадала! Я не знаю, чи це мала на увазі стара з видінь, але я згадала!
- Кажи! - Окуляри хлопця немов самі злетіли йому на перенісся, і він уважно подивився на Корснєву.