Розділ 16

Це чергування знову випало на нічну зміну, і Аліса з почуттям незрозумілої тривоги наближалася до будівлі «Очищення». Однак, коли вона заступила на чергування, тривога зникла, розвіявшись, немов дрімота. Виконавши ближче до другої ночі паперову роботу, дівчина вирушила на обхід.
Оскільки кабінет чергового лікаря знаходився практично в центрі коридору, Аліса спершу пішла в той бік, де була палата номер «4». Але нічого такого всередині не було – порожнеча, самотнє ліжко та тумба з пультом біля. Усміхнувшись своєї недовірливості, Корснєва вийшла і, обійшовши всі палати в цій стороні коридору, попрямувала до іншої його частини.
Пройшовши третину коридору, Аліса раптово зупинилася. Наче щось крикнуло їй: «Стій!». Жодних звуків, жодного шереху, тиша і порожнеча навколо, приправлені медичними запахами. І все ж таки дівчина зупинилася. Озирнувшись, вона продовжила рух коридором.
Раптом лампи, що освітлювали весь шлях, мигнули, наче від стрибка напруги. Від несподіванки Корснєва теж моргнула. І встала, як укопана. Та частина коридору, куди вона йшла, змінилася. В одну мить, на долю секунди стрибка електрики. Неначе за мить гарну картинку замінили гротескною карикатурою.
Стіни коридору тепер являли собою цегляну кладку старого зразка, з штукатуркою, що місцями обсипалася. Лампочки, що освітлювали невеликі ділянки цього коридору, були звичайними лампами розжарювання, що висять під стелею на голому дроті, без плафонів.
Двері палат – залізні, з невеликими загратованими металевими прутами віконцями. Вдалині, з одного такого віконця долинали дивні, приглушені стогін та крики.
Перемагаючи жах, що скувал тіло, дівчина повільними кроками підійшла до «шумної» палати, намагаючись не видавати ні звуку. Постоявши біля дверей, Аліса все ж таки зазирнула у ґратчастий отвір.
Усередині була така ж облізла, як і сам коридор, палата. Але не це наче ланцюгом прикувало погляд Корснєвої. У протилежному кінці приміщення стояв стілець, пригвинчений до підлоги. На ньому, пов'язана ременями по руках та ногах, сиділа молода дівчина. Її голова була щільно зафіксована, щоб вона не могла посунути її навіть на міліметр.
А над дівчиною нависла постать лікаря у білому халаті. В одній руці лікар тримав дивний інструмент, схожий на спицю для в'язання. Придивившись, Аліса ще ширше розкрила від жаху очі – це виявився орбітокласт – інструмент, яким у п'ятдесяті роки минулого століття проводили лоботомію.
Аліса, яка багато читала про цю операцію, завжди виступала противником даного типу лікування, навіть у той час, коли ця операція була широко поширена по всьому світу. Дівчина вважала, що насильницьке втручання у поведінкові процеси та порушення роботи мозку пацієнта просто неприпустимі.
І зараз вона була живим свідком лоботомії, причому, однієї з темних її випадків, коли все робилося в найогидніших умовах. Орбітокласт, який тримав у руці лікар, був загострений з одного кінця і мав ручку, за яку було зручно його крутити, з іншого. Гострою частиною пробивалася кістка очної западини, і лезо проникало в мозок.
Раптом лікар обернувся і глянув на неї. Аліса закричала і, відхитнувшись від дверей, спіткнулася. Не втримавши рівноваги, дівчина впала на підлогу. Жах, що холодним кулаком відкинув Алісу від дверей, виник, коли Корснєва побачила обличчя лікаря. Це була та сама людина з недавнього бачення.
Ті ж пишні вуса та блакитні блискучі очі. Але тепер до цього радісного блиску додалася злість. Мов лікар був роздратований пильною увагою до своєї персони з боку Корснєвої.
Відповзаючи задом від злощасних дверей, Аліса втиснулася в стіну. Відчувши спиною облуплені цеглини, які, немов пазурі пальці, вдавилися в її хребет, Корснєва скрикнула, закривши голову руками. У цей момент знову моргнуло освітлення, і навіть через заплющені очі стало помітно світліше. Прибравши руку, Аліса видихнула, побачивши, що вона знову знаходиться в коридорі Центру «Очищення», сидячи на підлозі і притулившись до стіни. На ватяних ногах Корснєва закінчила обхід палат і, дійшовши до кабінету, який уже стала називати звичним словом – піст – увімкнула чайник і впала в крісло.