Розділ 14

Філіжанка з щойно приготованою кавою стояла на столі, а від чашки  хвилями здіймалась ароматна пара. Вона наповнювала кухню насиченим вечірнім запахом, коли вже треба готуватися до сну. Запахом, яким ніби бог Гіпнос закривав повіки та закликав йти спати.
Аліса Корснєва та Максим Квітка сиділи за столом і розмовляли після вечері. Раптом погляд Аліси ковзнув по стіні. Брови дівчини злетіли вгору. Висячі годинники, оформлені у вигляді фотографії розсипаних кавових зерен, повідомляли, що час вже – майже половина дванадцятого.
- Ого! Максиме, ти бачив, скільки часу?
- Бачив. А що?
- Нічого, констатую факт. - Усміхнулася Аліса.
- Зараз каву доп'ю та поїду. Не хвилюйся, я не збираюся тебе бентежити своїм обрюзглим тілом на твоєму дивані.
- Пф! - Фиркнула Корснєва. - Теж мені, розлючений диванний аналітик знайшовся. І нічого ти мене не збентежиш. Чого я там не бачила? Хлопець у трусах та шкарпетках на дивані, ага…
- Я розумію, після подій, що відбулися, у тебе могло загостритися почуття турботи і нервозність за близьких тобі людей, але запевняю тебе - це зайве, - Максим зробив ковток кави. – Ну, хочеш – я приїду додому та напишу тобі повідомлення? Якщо тебе це заспокоїть, звісно.
- Подзвониш. У мене дуже погане почуття. Немов поява старої в палаті і наступне бачення - це початок низки страшних подій.
- Добре, добре! Як приїду додому, наберу. Але відеозв'язок не включатиму, сама розумієш, – наприкінці фрази Максим розсміявся.
- Та пішов ти зі своїми жартиками, і так нудно!
- Так, вибач, безглуздо вийшло, - практично одним ковтком Квітка допив каву і встав з-за столу. - Ну що, проведи мене до дверей, господиню. Дякую за хліб-сіль, за гостинність.
- Ти неможливий ... - Видихнула Аліса, але легка усмішка все ж торкнулася її губ.
Коли за Максимом зачинилися двері, Аліса попрямувала до ванної. Дівчина ввімкнула воду та заплющила очі.
З медитації її вивів телефонний дзвінок. Розплющивши очі, Корснєва вимкнула воду і, накинувши на мокре тіло рушник, швидкими кроками протопала в кімнату. Мокрі сліди акуратних жіночих ніг залишилися по всьому шляху.
Взявши телефон, Аліса видихнула – це дзвонив Максим.
– Привіт, ну що, порядок?
- Звичайно! На добраніч, турботлива ти моя, - Аліса почула, як Максим посміхнувся і затягнувся своєю трубкою.
- Добре, дякую, що подзвонив. Добраніч.