Розділ 5

Чергування цього дня розпочалося спокійно, як і минулого разу. Обійшовши свої, як їх називала Аліса, «володіння», дівчина повернулася до кабінету і, ввімкнувши ноутбук, вирішила дізнатися більше про медичний центр «Очищення». Занадто багато факторів, які кинулися Алісі Корснєвій у вічі у перші дні роботи, викликали у нової співробітниці питання.

Покопавшись в інтернеті близько години, Аліса відкинулася в кріслі і потерла очі. Нічого. У тому сенсі, що нічого, окрім інформації, розміщеної на офіційному сайті центру «Очищення», більше не було. Враховуючи, що на подвір'ї кінець другого десятиліття 21-го століття, а інтернет незабаром з'явиться не тільки в телефонах та годинниках, а й у ключах від квартири та пакетах для продуктів, це було як мінімум дивно. Ніде нічого про, здавалося б, найбільший, найсучасніший медичний центр України, не було сказано жодного слова. Жодного! Аліса ще раз зайшла на сайт «Очищення» та проскролила сторінку з описом та історією виникнення цього Центру.

До того, як тут з'явилося «Очищення», це була Клінічна обласна Київська лікарня (КОКБ), яка мала у своєму розпорядженні сім поверхів сучасної будівлі та близько сімсот п'ятдесяти ліжко-місць. Приблизно двадцять відділень надавали допомогу хворим. На сайті КОКБ було безсовісно зазначено, що лікарня заснована у 1860-х роках і перед своїм закриттям відсвяткувала нібито 150-річчя. Але цей рекламний хід не врятував КОКБ від фінансової нестабільності, і лікарню в 2010 році викупили приватні особи.

На сторінці «Очищення» було чесно зазначено, що історичний початок даного медичного закладу було покладено такими ж приватними особами з єврейської громади у 1885 році. По суті, сучасна клініка поверталася до того типажу, в якому існувала спочатку лише в осучасненому вигляді.
2010-го КОКБ продали, лікарня була закрита і простояла в неробочому стані два роки. Проте сказати, що за ці два роки нічого не сталося, не можна. Через місяць після переходу в приватні володіння було викуплено всю територію від вулиці Багговутівської до вулиці Герцена. Високі огорожі весь цей час приховували роботи, що проходили там від сторонніх очей.
І коли у 2012 році огорожі було знято, очам киян постала просто грандіозна будова. Високу будівлю, що налічувала вісімнадцять поверхів, прикрашали колони з боків і напівкругла тераса перед входом.

Було дотримано всіх норм: усередину клініки могли потрапити як хворі, що пересуваються на своїх ногах, так і ті, хто мав обмежену можливість долати відстані лише на інвалідному візку. Широкі коридори, ультрасучасний дизайн фасаду, скляні ліфти всередині будівлі безшумно та швидко доставляли хворих на потрібний поверх.
А обладнані за останнім медичним словом техніки палати мали всі зручності. Тут були і кондиціонери, щоб у спеку люди не мучилися від сорокоградусної спеки, і ортопедичні матраци для тих, хто мав проблеми з хребтом. Біля кожного ліжка розміщувалася невелика тумбочка, в яку було вмонтовано пульт виклику медсестри чи чергового лікаря.

У відділеннях не інтенсивної терапії, де хворі утримувалися в стаціонарі з доступом до журналів, книг або перегляду будь-яких передач під час перебування, витав WI-FI. Освітлення являло собою майстерно вмонтовані в навісну стелю світлодіодні лампи, що давали м'яке денне світло.
В описі «Очищення» було гордо зазначено, що клініка може одночасно містити до 3500 осіб, а в стінах вісімнадцяти поверхів налічувалося понад сорок відділень.
Спочатку ходили чутки про черговий центр для «відмивання грошей» та клініки лише для багатих, але дуже швидко всі ці міфи були розвіяні цілком собі лояльними цінами та дуже якісним медичним обслуговуванням.
Однак Аліса категорично не могла зрозуміти, чому про такий фешенебельний медичний центр немає нічого, крім опису на офіційному сайті? З моменту відкриття минуло, на хвилинку, понад п'ять років!

Відірвавшись від читання, Аліса встала і, підійшовши до столика, увімкнула чайник. Раптом дівчина завмерла та прислухалася. Якийсь шурхіт з коридору змусив Алісу визирнути з кабінету. Озирнувшись на довгий коридор, дівчина хотіла було повернутися назад – та й чайник незабаром закипить – але раптом до її вух долинув ледь чутний звук. Немов хтось дряпав нігтями узголів'я лікарняного ліжка.
Здригнувшись, Аліса зробила кілька кроків коридором і зупинилася. У відділенні, крім неї та завідувача, більше нікого не було. У всякому разі, коли вона приймала зміну, ні про яких хворих їй не сказали. Забули? Безтурботність колег, або…

Аліса подивилася в протилежну частину коридору. І раптом знову пролунав цей звук. Подряпання нігтів по залізу. Але тепер воно супроводжувалося якимось хрипким стогном. Ледве чутним, ніби людина намагається видавити з себе останні зітхання. Здригнувшись, Аліса скинула з себе заціпеніння. Вона насамперед лікар, людина, яка давала клятву допомагати хворим! Прислухаючись дівчина кинулася на звуки. Коли вона була біля самого кінця коридору, знову пролунав скрегіт нігтів. Двері в палату номер «4» були відчинені, і Аліса влетіла всередину.