Кольорова казка про лисеня Акі

Жило колись на світі маленьке лисеня на ім’я Акі.
Воно було маленьке й дуже щасливе, бо в норі біля мами завжди було тепло і затишно.

Але коли лисеня почало виходити з нори, виявилося дещо дивне — воно було геть біле.
Адже всі лиси, як ви знаєте, руді.
А наш Акі був білосніжним.

І наче мало б лисеня й надалі бути щасливим — мама ж була поруч.
Та інші лисенята почали з нього сміятися і не хотіли з ним гратися.
— Подивіться, він білий!
— Уявіть, білий лис, як заєць узимку! — говорили вони.
Лисеняті було сумно й образливо.

Мама ніжно обійняла Акі, коли він зі сльозами прибіг до неї.
— Чому вони не хочуть зі мною гратися? — спитав він.
— Бо ти інший, особливий, — м’яко сказала мама.
— Тобто я відрізняюся і тому я смішний?
— Ти відрізняєшся і тому ти особливий, — посміхнулася мама.
— Ні… — зітхнув Акі. — Я просто інший.

І, сумно зітхаючи, він пішов у ліс, подалі від усіх. Йому хотілося побути на самоті, у тиші хащів.
Тихо зашелестів по листю дощ. Лисеня сіло під кущ, щоб хоч трохи сховатися від нього.
То була квітка — жовтець. З її квіток капала вода. Вона пофарбувала Акі в жовтий колір, але лисеня цього не помітило.

Коли дощ скінчився, він пішов далі. Та раптом під лапками опинилася гілочка, яку він не побачив. Акі спіткнувся й упав під інший кущик.
Там росла полуниця. З її ягідок теж капала вода, і вона подарувала лисеняті свій червоний колір.

І тоді лисеня стало рудим — так, як і всі лиси на світі.
Коли Акі повернувся додому, інші лисенята саме гралися у хованки. Їхні схованки видавали маленькі хвостики, що, мов вогники, мелькали між кущами.

Вони не впізнали Акі й підійшли знайомитися:
— Привіт, друже, а ти хто?
— Я Акі, — здивовано відповів він.
— Ні, — заперечили лисенята. — Акі білий, а ти рудий.
— Дивно… — Акі почав оглядати себе.
Він і справді був рудий.
— Я Акі, — повторив він. — І не знаю, чому став таким, як ви.
— Так ти тепер як ми! — зраділи лисенята. — Отже, можеш гратися з нами.
— Добре, давайте спробуємо.

Вони знову почали грати у хованки, і Акі теж прийняли у гру. І о диво — виявилося, що він відрізнявся від інших лише кольором, а так був таким самим веселим дитинчам, з яким приємно гратися.

Раптом Акі впав у велику калюжу. Інші лисенята, сміючись, теж полізли у воду. Та саме тоді прийшла мама Акі, яка вже обшукала все навколо нори в пошуках сина. Вона вигнала малюків із калюжі, і виявилося, що Акі знову став білим.

Але цього вже ніхто не помічав.
Він був своїм — другом, з яким весело.
— Ось ти де! — з полегшенням зітхнула мама. — Ви так добре граєтеся, але геть мокрі. Швидко на сонце — сушитися!

І більше Акі не сумував, бо лисенята зрозуміли: колір може бути різним, а суть — ні.