Розкриття таємниць минулого

Наіма підвела очі на Станіслава Павлишина:

— Тут написано, що Надя Рощина так і не повернулася додому.

— Все правильно. Вона вийшла заміж за Вальтера Губера, вони переїхали до Сіднея. Вальтер тридцять років прослужив у місцевій поліції детективом. Надя викладала російську мову у школі.

— Думаю ти не випадково так ретельно дослідив їхнє життя.

— Звісно. Доля іноді робить такі різкі і несподівані повороти. Моя бабуся по батьківській лінії, її звати Анна. Мій дідусь, ще будучи студентом на студентській конференції в Амстердамі познайомився зі студенткою із Сіднея Анною Губер. Згодом він одружився з нею. Заради цікавості я дослідив родовід Анни Губер. І несподівано виявив, що Губери в Сіднеї ведуть свій рід від подружжя Вальтера і Наді Губер, які переїхали до Сіднея із Європи у 1946 році. Швидко з’ясував дівоче прізвище Наді – Рощина. Згадавши розповіді прабабусі Аймінь Джі, щоденники Юрія Міщенка, Дмитра Калініна, я все зрозумів. Подальші дослідження все підтвердили. Також я знайшов щоденники Ельзи Міщенко та Маші Калініної. Вони багато років переписувалися з нащадками Вальтера і Наді Губерів.

— А як інші фігуранти справи 2811? Про загибель розвідників старшого лейтенанта Степана Комова, лейтенантів Макара Давидова та Усмана Кулієва та зв’язкової Марусі Чайкіної я знаю ще від Ельзи. Прочитала у тебе, що капітан Рудольф Вольф був учасником змови проти Гітлера у липні 1944 року і після провалу замаху застрелився, щоб не потрапити до рук СД і Гестапо. Шульца ліквідував Вальтер Губер.

— Рудольф Вольф у 1944 році вже був майором. Обер-лейтенант Пауль Краузе помер від серцевого нападу взимку 1943 року. Фріц Руддофер зумів вислизнути від гестапівців, він пробрався до Брюсселя, там дочекався приходу англо-американських військ і сам прийшов до комендатури. Після війни він став мисливцем за нацистами. Приймав участь у затриманні кількох колишніх гестапівців, які переховувалися від правосуддя. Помер в 1965 році. Іван Романенко дослужився до генерала поліції, Воронцов пішов на заслужений відпочинок у званні полковника і з посади начальника відділу. Іван Кирилов був звільнений з поліції через зловживання алкоголем. Згодом, при підтримці Воронцова і Калініна він зав’язав зі спиртним і влаштувався на роботу до приватної охоронної фірми.

— Ти казав, що сьогодні у нас є ще одна справа. Можеш сказати?

— Так. Звичайно.

Станіслав дав Наімі свій робочий планшет. Вона пробігла очима текст.

— Нам треба кілька годин на підготовку.

— Звісно. Хронокар почекає.

Над городищем займався звичайний ранок. Павлишин оглянув частокіл, хатинки, місток через річку. Люди вже прокинулися, діти вигнали череду. Старий рибалка як завжди в цей ранній час сидів із сіткою на містку. На містку з’явився ще один чоловік.

— Здається це він, – сказала Наіма поглянувши у бінокля.

— Він змінився порівняно з тим фото що є у нас, відростив вуса та бороду, – сказав Павлишин опускаючи свого бінокля.

Вони навмисне зайняли позицію за кущем верболозу поблизу стежини, по якій щоранку ходив по джерельну воду Антон Коваль. Ось він уже поряд. Наіма і Станіслав вийшли із-за куща верболозу.

— Доброго ранку, ви швидше ніж я гадав.

— Доброго ранку, – відповів Павлишин, – Антоне Коваль. Рішенням Служби Темпорального Контролю справу під номером 0273 закрито. Ти вільний і більше не перебуваєш у розшуку. Тобі дозволено обрати час у якому ти проведеш решту свого життя.

— Я залишуся тут, тут моя родина, люди, які потребують моєї допомоги.

Станіслав і Наіма витягли із-за куща велику сумку зроблену із тканини.

— Візьми, це для тебе і твоєї родини наш прощальний подарунок. Тут теплий одяг, взуття, рукавиці на зиму для тебе, твоєї дружини та дітей. Також тут нам дозволили вкласти деякі ліки, медичні інструменти. Окремий пакунок дітям особисто від мене, – сказала Наіма, – цукерки, печиво, шоколад та деякі іграшки. Дитяча книга з картинками. Прощавайте та будьте щасливі.

Антон Коваль ще деякий час спостерігав, як у повітрі матеріалізувався хронокар. Наіма і Станіслав ступили в нього. Туманна імла окутала і поглинула пристрій і двох людей у ньому.

— Прощавайте, – промовив Антон і згинаючись під вагою великої сумки попрямував через місток до селища.

Хронокар матеріалізувався посеред вкритої підстриженою травою галявини під рано квітучими липами. Пристрій миттєво перетворився на левітаційний скутер і Павлишин повів його до відділку.

— Наімо, на сьогодні наш робочий день завершено. Шеф дав нам до кінця дня вихідного. Прабабуся Аймінь хотіла тебе побачити. Думаю у вас є багато про що поговорити.

— Звичайно. Але яке відношення до нашої історії має Антон Коваль?

— Безпосереднє. Кілька років тому, лікарі виявили у мене редагований ген. Ніхто з моїх батьків не переніс операцію з редагування генома, а навчилися безпечно робити такі операції лише на початку ХХІІ століття. Редагований ген успадковується. Я довго не міг зрозуміти звідки у нашій родині з'явився редагований ген. Мені вдалося знайти результати генетичного картографування Юрія Міщенка. І я виявив у нього ознаки наявності редагованого гена. Лише коли я отримав генетичну картку Антона Коваля, і виявив у нього інформацію про редагування генома, причому цього самого гена, я все зрозумів.