Повернення додому

Хронокар матеріалізувався серед вже посеред знайомих магнолій. На відстані кількох кроків від апарата стояв її колега та безпосередній начальник Станіслав Павлишин.

— Щось ти затримався.

— Думаю, що я якраз вчасно.

Наіма поколивавшись сказала:

— Я змушена доповісти про порушення мною кількох інструкцій СТК. Чи правильно я вчинила?

— Не завжди інструкції Служби Темпорального Контролю здатні врахувати всі ситуації які виникнуть. Ти це знаєш. Іноді патрульні змушені імпровізувати. Коли б ти вчинила неправильно, мене тут зараз би не було. Я навіть би ніколи не існував, я просто б не народився.

— Не розумію, поясни.

— Насправді все просто, хоча нагадує фантастичну історію. У Юрія Міщенко та його дружини Ельзи були діти, У Дмитра Калініна та Маші також. Син Дмитра Калініна та Маші, Юрій одружився з донькою Юрія та Ельзи Міщенків на ім’я Юлія. Саме від їхнього сина пішла лінія до мене. Це моя материнська лінія.

— Ти так говориш, ніби про все знав завчасно.

— Звичайно знав. Я не випадково затримався тоді у відділку. Я знав що ти залишиш левітаційний скутер, так вимагала інструкція і підеш до парку пішки. Я вискочив через задній хід. Скочив на скутер і помчав прямо до хронокара. Дочекався, доки Юрій, Аймінь, Ельза і Маша зникнуть з поля зору. Швидко зняв зі скутера вантаж і переніс його до багажного відділення хронокара. Сподіваюсь він вам добре послужив в доісторичні часи.

— Так це ти все тоді приготував для нас? Щоб його підібрати потрібно було багато часу.

— А у мене і було багато часу. Я навмисне влаштувався працювати у київську філію СТК, дочекався доки сюди влаштується юна співробітниця Наіма Сейом і став чекати. Приготував багаж.

— А як ти дізнався про те що станеться? Мандрував у часі?

— Ні. Пам’ятаєш ті кольорові журавлики, які ви знайшли в машині? Моїй прабабусі Аймінь Джі мати завжди дарувала на день народження кольорового журавлика. Вона мені про все розповіла. Це вона купила журавликів у крамниці. Карбосилікон. Цей матеріал широко розповсюдився лише в кінці ХХІ століття. Вічний матеріал, який можна зробити практично будь-якого кольору. Він здатен пережити тисячі років не потьмянівши і не зруйнувавшись. Коли прабабуся розповіла мені про свою фантастичну подорож у часі і розповіла про журавликів, я все зрозумів. Мати Аймінь була японкою, ось звідки традиція дарувати доньці журавликів. Особливо після того, як розповіла про дівчину з майбутнього, співробітника СТК Наіму Сейом, про дівчат з минулого Ельзу і Машу. Я став досліджувати історію своєї родини. Я вже знав, що одним із моїх предків був відомий вчений Юрій Міщенко. Потім знайшов щоденники ще одного мого предка – генерала Калініна. Знайшов там запис, коли на його прохання Юрій Міщенко випробував дивний пристрій, який нібито міг мандрувати в часі. Юрій зник. Повернувся через кілька годин і не сам, а з двома дівчатами на ім’я Ельза та Маша. Все співставити – розповіді прабабусі і запис у щоденнику і зрозуміти було легко. Тепер ми можемо закрити справу 2811 і здати її в архів.

— І жодних розслідувань моїх дій?

— Жодних. Тут все зрозуміло. Звіт вже давно я написав, завтра вранці справу буде закрито. А сьогодні у нас є ще парочка нагальних справ.

— Яких?

Станіслав розкрив щось на зразок футляра, який тримав у руці і перед Наімою з’явився великий букет гарних квітів і невелика коробочка.

— Наімо Сейом, чи згодна ти стати моєю дружиною?

Наімі перехопило подих від хвилювання. На очах чомусь з’явилися сльози.

— Так!

— Сльози побережи, сьогодні ще буде привід, – посміхнувшись сказав Станіслав.

Він повів її доріжкою серед квітучих магнолій. Літня китаянка все ще сиділа на лавці. «Не може бути» – Наіма її відразу впізнала.

— Аймінь!

— Я ж казала тобі, що не поспішай прощатися, Наімо! Ось ми і зустрілися через шістдесят років. Останній журавлик повернувся додому з вирію.

Наіма розтиснула долоню, в якій все ще тримала чорного журавлика. Тепер обоє вже не стримували сліз. Нарешті Аймінь дістала невелику червону коробочку з карбосилікону, розкрила її. Там було чотири різнокольорових журавлики: білий, синій, червоний, зелений. Аймінь взяла з рук Наіми чорного журавлика і вклала його на останнє вільне місце. Закрила коробку і віддала її Наімі.

— Тепер вони твої. Бережи їх. Коли у вас весілля?

— Ми ще не обговорювали зі Станіславом дати.

— Ну часу у вас вдосталь. Ми ще не раз зустрінемось. Бувайте!

Попрощавшись з Аймінь, вона підійшла до Станіслава.

— На сьогодні ми вільні. Завтра нас чекає остання справа.

— Яка?

— Вранці дізнаєшся.