Янголи з небес

Волога тканина доторкнулася до обличчя Губера. Розплющивши очі він помітив обличчя жінки-француженки років п’ятдесяти.

— Пити, – попросив він.

З’явилася склянка з водою. Напившись Вальтер спитав:

— Де я?

— Фермерське поселення поблизу Страсбурга, – з сильним акцентом німецькою мовою відповіла жінка.

— Тут нікого немає? Я маю на увазі німців.

— Немає. Поліція іноді заходить.

Вальтер пригадав, що французькі провінції Ельзас та Лотарингію Гітлер в 1940 році приєднав до Рейху.

Вальтер одужував швидко. Третього дня до них раптом завітали троє французів зі зброєю – двоє чоловіків та молода гарненька дівчина. Спрямувавши на Вальтера зброю, вони забрали у нього автомат та пістолети. Дівчина добре говорила німецькою мовою і перекладала.

— Ми бійці французького руху Опору. Назви своє ім’я. Хто ти?

— Вальтер Губер. Офіцер Абверу, тепер вже колишній.

Старша жінка з’явилася у дверях і щось їм сказала. Вони обійнялися з дівчиною. Вальтер зрозумів, що це мати і її донька. Жінка подала якусь листівку. Вальтер упізнав на ній своє фото. Над ним напис: ЗНАЙТИ ЖИВИМ АБО МЕРТВИМ.

— Моє ім’я Сюзанна, – сказала звертаючись до нього сказала дівчина, – на всіх зупинках транспорту, дошках оголошень, поштових скриньках до самого Страсбурга ці листівки. Все Гестапо підняли. Чим ти їм так дошкулив? Тут написано, що ти був учасником змови проти Гітлера. Шукають не одного тебе. Розшукують багатьох німецьких офіцерів. Так звану «офіцерську опозицію».

— Декілька днів тому я втік прямо з допиту у Гестапо.

— Тут написано, що ти вбив шістьох гестапівців і ще шістьох важко поранив.

— Можливо, я не рахував.

Раптом молодший із французів швидко заговорив французькою показуючи у вікно. Старший підніс до очей бінокля. На шосе зупинився бронетранспортер та дві вантажівки, з яких вистрибували солдати. Група німців на чолі з офіцером і у супроводі поліцейських прямували до воріт.

— Схоже на посилений патруль, треба пересидіти, доки вони поїдуть, – сказала Сюзанна, – мати проведе нас до підвалу.

Французи про щось заговорили між собою. Скориставшись цим, Вальтер вихопив у старшого бінокля і підніс до очей.

— Вони не поїдуть, це не патруль, вони прийшли за нами.

— Звідки знаєш? – спитала Сюзанна.

— У старшого групи нашивки «СД» – нацистська служба безпеки. СД має цілу мережу інформаторів по всьому Рейху. Ельзас нацисти вважають територією Рейху. Нас хтось здав. Тут поряд живе агент СД.

Французи почали про щось сперечатися.

— Сюзанно, що це за чоловічок у цивільному, який іде поряд зі старшим групи і тикає рукою на ваш дім? – спитав Вальтер не опускаючи бінокля.

— Де? – Сюзанна вихопила у Губера з рук бінокля і піднесла до очей.

І раптом затремтівши від люті:

— Мішель, наш сусід. Підлий зрадник. Ось хто здав нашого батька в 1941 році. А таким добрим здавався, змалечку пригощав мене цукерками.

Вальтер засунув за пояс «Зауер» і «Вальтер», узяв свій «Штурмгевегр-44». Французи заклопотані питанням, що робити не помічали цього.

— Треба пробиватися. Сюзанно – забирай маму, і вчотирьох відходьте доки нас не оточили, я вас прикрию.

Французи підхопили жінку під руку і вислизнули з кімнати, Вальтер і Сюзанна за ними.

— Сюзанно, іди з ними.

— Я повинна поквитатися зі зрадником Мішелем, – рішуче сказала дівчина, стискаючи в руках пістолет-кулемет.

— Гаразд, тільки не відходь від мене.

Втікачів помітили і вслід їм затріщали постріли.

— Нас вони поки-що не бачать. Треба покласти оберста. Це на деякий час дезорганізує ворога і дасть нам можливість втекти.

Рік проведений на фронті, на передовій у Північній Африці не минув безслідно. Вальтер діяв холоднокровно, без паніки та метушні. Губер ретельно впіймав на мушку голову старшого групи, який вже підходив до будинку. Крізь кущі троянд, які маскували їх від ворога було помітно чорні мундири. Затамувавши подих він плавно натиснув на гачок. Сухо тріснув постріл і нацист змахнувши руками впав. Чоловічок у цивільному кинувся назад до воріт, решта залягла. Та не добіг. Сюзанна з криком:

— Ось тобі, підлий зраднику, – всадила в нього чергу з автомата.

Кулі влучили в голову та спину Мішеля. Вальтер схопив Сюзанну за руку і потягнув у поле.

— Швидше втікаємо, доки вони не отямились.

Бігли вони швидко, петляючи та ховаючись за кущиками. І дуже вчасно. Позаду залящали постріли. Кулі свистіли над головою. Раптом згори загуркотіли черги якоїсь важкої зброї і долинув рев двигунів. Низько над ними промчала четвірка американських важких винищувачів «Р-38 Лайтнінг». Бронетранспортер і обидві вантажівки яскраво спалахнули. Винищувачі різко розвернувшись знову обрушили зливу куль та снарядів на голови очманілих нацистів та їх приспішників. Тепер можна було спокійно втікати.