Антон Коваль

Наіма розглядала селище у бінокль. Від куща верболозу, де вони засіли, до частоколу метрів триста по прямій. І ще їх розділяє річечка. Через неї перекинутий місток.

— Ну що? – спитали її Аймінь і Маша.

— Схоже невелике поселення землеробів. Он поля засіяні якимись культурами.

— Судячи з кольору, це ячмінь. У мене дядько фермер і я влітку часто приїздила до нього на ферму. Лише посіви ячменю мають такий відтінок, – сказала Ельза.

Наіма дістала прилад схожий на планшет.

— Що це? – спитав Юрій.

— Анахронний сканер. Призначений для пошуку об’єктів переміщених у часі.

— Малоймовірно що ти їх знайдеш.

— А я вже знайшла. По селищу безліч дрібних анахронічних об’єктів. Слід чіткий, але вони дрібні.

— Що це може бути?

— Поки що не знаю.

— А як вони сюди потрапили і з якого часу?

— Ще не знаю. Прилад фіксує лише сам факт, що об’єкт потрапив сюди з іншого часу, не більше.

— Он в очеретах хтось іде. Здається чоловік. Він наближається, – сказала Ельза.

— Тут стежина поряд з нами, він пройде повз нас, – сказала Аймінь..

— Сканер фіксує великих анахронічний об’єкт, це людина і слід співпадає з нашим гостем. Слід слабкий, отже об’єкт багато років перебуває тут і не мандрував у часі років десять, а може й більше.

— Що будемо робити?

— Як що? Брати кролика, а далі діятимемо за ситуацією.

Наіма дістала пістолет, переставила його на паралізуючий постріл і перемістилася за інший кущ, поближче до стежини.

Тепер було помітно, що це чоловік в одежині з полотна, на яку було накинуто щось на зразок жилета з овечої вовни. Через плече перекинуто торбинку. Ось він зовсім близько. Наіма вийшла із-за куща, спрямувавши на нього пістолет.

— Темпоральний патруль. Стій і не рухайся, підніми вгору руки.

Чоловік зупинився і підняв руки вгору, довівши цим, що він розуміє українську мову.

— Ось і все. А я вже майже забув про ваше існування. Вирішив що життя з чистого листа вдалося, – відповів той.

На вигляд йому було років сорок, русява борода та вуса, солом’яний капелюх на голові.

— Як тебе звати?

— Антон Коваль.

Наіма подивилася щось у планшеті.

— Антон Коваль. Справа 0273. Колишній лікар, позбавлений ліцензії за недбалість. У дві тисячі тридцять сьомому році викрав хронокар і зник. Це одна з перших справ київської філії Служби Темпорального контролю.

Чоловік сів на землю, обхопивши голову руками.

— Я тоді був молодим лікарем. Моя зміна вже майже завершилась. З колегами добряче хильнули. І тут привезли жінку, яка потерпіла в ДТП. Я, замість того щоб дочекатися колегу, який повинен був змінити мене, самовпевнено взявся оперувати. Жінка померла. Мене вигнали з роботи та позбавили ліцензії. Розраховуючи почати життя з чистого листа, я викрав хронокар і відправився у минуле.

— Де зараз хронокар? – спитала Наіма.

— Я знищив його. Метал пустив на наконечники стріл, списів, ножі та на саморобні хірургічні інструменти.

— Зрозуміло тепер чому сканер фіксує багато дрібних анахронічних об’єктів. Як давно вже тут?

— П’ятнадцять років.

— Так термін давності справи вже минув. Якщо за цей час ти не створюєш кролячих нірок, СТК може її закрити.

— Правда? – з надією подивився на Наіму чоловік, – я не передаю небезпечної інформації та технологій із майбутнього у цей час.

— Так, правда. Куди прямуєш?

— У сусіднє поселення. Пологи у дружини старійшини.

Наіма дістала невеличкий прилад.

— Давай встановлю прихований темпоральний маяк. Патрулі тебе знайдуть і повідомлять рішення Служби.

Зеленкуватий промінь зафіксувався на руці Антона.

— Все, готово. Лише той хто володіє темпоральними технологіями зможе виявити маяк. Тобі він не доставлятиме незручностей. Як ти ту живеш?

— Проживаю в селищі. Продовжую лікувати людей. Мене тут називають знахарем. Шкода, що немає багатьох ліків та обмаль інструментів. Доводиться частково все компенсувати лікарськими травами та іншими природними засобами. Добре що є планшет на який закачав літературу. Є дружина – місцева жінка та четверо дітей. Запрошую вас до себе в гості, познайомлю вас з ними.

— Мабуть завтра. Тобі ще треба в сусіднє селище.

— Тоді завтра вранці на цьому ж місці, проведу вас у селище.