Втеча від смерті

Світло било Вальтеру Губеру в обличчя. Три дні тому його заарештувало Гестапо. Він знав, що майор Вольф, щоб не потрапити до рук гестапівців, після невдачі замаху на Гітлера 20 липня 1944 застрелився, коли гестапівці вже стукали у двері його кабінету. Вальтер встиг попередити телефоном про спробу арешту Фріца Руддофера, але витратив на це дорогоцінні секунди, і сам потрапив до пазурів Гестапо. На його здивування дві доби його ніхто не допитував, тримаючи в камері-одиночці, а на третю добу його раптово повезли на допит посеред ночі. Руки Вальтера були прив’язані до крісла, на якому його посадили.

— Ну що, Губер, – цідив крізь зуби гауптштурмфюрер Шульц, – я завжди був упевнений, що офіцери Абверу потенційні зрадники. Мені відомо, що ти, Вольф та Руддофер причетні до спроби замаху на фюрера. Але я хочу знати імена інших зрадників.

На столі лежали невелике ковадло та шматки металевих труб – улюблене знаряддя катувань Шульца. Вальтер знав, що ними Шульц полюбляв трощити допитуваним кістки на фалангах пальців.

— Що скажеш, Губер?

— Що я скажу? Так дивишся на тебе, Шульц, зовні ніби офіцер. А доторкнешся – лайно в мундирі!

Оскаженілий Шульц рвонув кобуру свого «Зауера», та в останній момент зупинився. Його обличчя скривила люта гримаса схожа на посмішку.

— Хочеш померти легкою смертю? Не вийде. Пауль, відв’яжи йому одну руку і можна починати.

Пауль звільнив йому одну руку, взяв ковадло та шматок металевої труби.

— Не хочеш по доброму назвати імена зрадників? Так Губер?

Вальтер не дивився ні на Пауля, ні на обличчя Шульца, ні навіть на знаряддя катування. Його погляд впав на розстебнуту кобуру на поясі Шульца і рукоятку «Зауера», яка виглядала звідти. Шульц в пориві люті не помітив, що кобура розстебнута. «От би на півметра ближче» – думав Вальтер.

— Чому б і ні, можна назвати, – роблячи вигляд, що з жахом дивиться на знаряддя катування сказав він, – тільки не думаю, що тобі це сподобається.

— Давай, я чекаю, а чи сподобається чи ні вирішувати мені, – з кривою посмішкою переможця процідив Шульц.

— Ну що ж, ти сам напросився. Підійди ближче, якщо не хочеш щоб Пауль почув.

Шульц підійшов ближче. «Ще б кілька сантиметрів, щоб напевне, у мене лише одна спроба» – відчайдушно думав Губер.

— Штандартенфюрер Моріц, – тихо прошепотів Вальтер.

Мимоволі Шульц зробив крок уперед та вхопив Губера за лацкани мундира. Штандартенфюрер Моріц був безпосереднім шефом Шульца.

— Що ти верзеш, ти брехун, – заверещав він, – Не хочеш по-доброму? Пауль, можеш починати!

Рука Губера вже стиснула рукоятку «Зауера». Клацання зведеного курка здалося Вальтеру оглушливим. Мить і ствол «Зауера» вже спрямований в звисле черево Шульца. Сухо тріснув постріл, і в ту ж мить різко присівши в кріслі і відкинувшись вбік, Вальтер спрямував пістолет на Пауля. Друга куля випущена із «Зауера» увійшла точно між очима гестапівця. Перекинувши крісло Вальтер кинувся до дверей і двічі повернув ключа в замку.

Тепер підвестися. Він відстебнув ремінь, яким була припнута друга рука. Тепер він вільний. Вальтер узяв металеву трубу, повернув ключа у замку на півоберт і вдарив по ньому. Ключ зламався, залишивши уламок у замку. Тепер двері не відкриють ключем з коридору. Не вдовольнившись цим, Вальтер вставив у двері металеву трубку. Тепер можна озирнутися. Куля знесла Паулю півголови. Шульц хрипів, затискаючи рукою величезну рану. Вальтер не знав, що постріли «Зауера» впритул матимуть такий ефект. Та за мить зрозумів: Шульц користувався спеціальними хрестоподібно розпиляними кулями. Стикаючись з перешкодою вони розкривалися ніби квітка в тілі людини, завдаючи їй жахливих ран і болю. Садист Шульц полюбляв спостерігати за муками людей поранених цими кулями. І ось тепер одна засіла у нього в череві спричиняючи нестерпний біль.

— Ну що, Шульц, схоже ти забув заповідь, що не слід копати яму ближньому. Ти розпилював ці кулі для інших, не сподіваючись, що випробуєш одну на собі. Думаю тепер нарешті ти знаєш, що відчували люди, яких ти катував.

Шульц захрипів. Він силився щось сказати та не міг. У двері почали гамселити. Заревла сирена. «Швидко підняли тривогу» – подумав Губер. На обох вікнах крім товстих рам були грати. Через них не вибратися, та й другий поверх. Його погляд впав на сейф, з якого стирчав ключ. Вальтер відкрив його. Він був заповнений папками. «Треба б їх знищити, скільки б людей можна було б врятувати від катувань та смерті». «Якщо не можу врятуватися сам – буду рятувати інших». Вальтер вивернув всі папери на підлогу, скинув їх у купу. На столі запальничка. На вікні гасова лампа – через нальоти авіації союзників все частіше траплялися перебої з електроенергією. Вальтер розкрутив лампу і вилив рідину на купу папок. Чиркнув запальничкою і папери охопило полум’я. Шульц захрипів ще сильніше.

— У тебе є кілька хвилин, щоб підготуватися до зустрічі зі Всевишнім. Свого батька я майже не пам’ятаю, його вбили штурмовики Гітлера, коли я ще був дитиною. Я не знав про це. Півроку тому померла моя мати і перед смертю розповіла мені все. Ви, нацисти, встановили в Німеччині режим середньовічного терору, розв’язали божевільну світову війну. Та не за горами час розплати. Не набагато переживе тебе і твій божевільний фюрер.

Кімната вже заповнилася їдким димом. Двері здригалися від важких ударів – по них почали бити чимось важким. Раптом у глибині сейфу Вальтер побачив якісь продовгуваті предмети: англійська вибухівка на липучці, детонатори, бікфордів шнур, тротилові шашки. Його мозок працював мов годинник. «Ну що, Надю Рощина, схоже я все-таки дотримаюся свого слова і знайду тебе після війни». Вальтер прикріпив вибухівку по периметру рами. Розбив скло. Тепер тротил запхнути між гратами і рамою. Детонатори, і нарешті бікфордів шнур. Вальтер підібрав запальничку на підлозі. Бікфордів шнур зашипів і спалахнув. Вальтер витягнув металеві полиці з броньованого сейфа і розкидав їх по підлозі, забрався до сейфа і закрив за собою броньовані дверцята. Двері кабінету затріщали і в кабінет увірвалися. Крик Шульца перейшов у хрипіння. І в ту ж мить прогримів потужний вибух. Ударна хвиля ніби молот вдарила по сейфу. Оглушений Губер відчинив дверцята. Від вибуху рама вилетіла разом із гратами. Тримаючи в руці «Зауер» і переступаючи через пошматовані, спотворені трупи Вальтер забрався на підвіконня. На місці де щойно було загратоване вікно зяяла прямокутна діра. Тепер униз. Авто, яким його привезли сюди все ще стояло під вікнами. Те що треба. Крізь шум у вухах знову долинув вереск сирени. Вальтер зіскочив на дах будки, потім на бруківку. Підкотив мотоцикл без коляски. Посильний. Він все ще дивився на вікно, яке на його очах щойно вилетіло від вибуху і не помітив Вальтера. Губер вдарив його рукояткою «Зауера» і кинув на бруківку, підхопив мотоцикл, двигун якого ще працював і помчав до воріт. Сирени все ще верещали. Вартові на КПП повели себе дивно – замість того, щоб закрити шлагбаум і відкрити вогонь вони кинулися втікати. Вулиці міста заповнював рев сирен повітряної тривоги. По небу бігали промені прожекторів. Крізь завивання сирен та рев двигуна донісся свист падаючих бомб. Серія важких бомб з британського «Ланкастера» рознесла квартал позаду Губера. Від ударної хвилі Вальтер ледь не випустив кермо. Та втримав рівновагу і набираючи швидкість помчав спорожнілими темними вулицями. Лише промінь світла фари освітлював шлях. «Геть подалі з міста».