В доісторичному часі

На світанку Юрій вже був на ногах. Жодних ознак, що якийсь звір намагався проникнути за сітку не було. Коли він розвів багаття прокинулися Наіма, Аймінь. Згодом Ельза і Маша. Юрій сходив до джерела і приніс води.

— У нашому багажі є брезент. І його досить багато. Створю запас дров та сухого хмизу і накрию. Це на випадок дощів. Ще треба перевірити чи можна щось упіймати у водоймах поряд. Бо до Дніпра треба йти кілька годин.

— У багажі є компаси, – сказала Наіма.

— Цікавим є підбір багажу. Таке враження, що його навмисне для нас підбирали. Навіть одяг усім ідеально підходить за розмірами, – поділилася своїми думками Ельза.

— Я не можу збагнути, що це.

Маша дістала пакет із силікону, в якому лежали п’ять різнокольорових фігурок якихось птахів: червона, зелена, жовта, біла і чорна.

— Це фігурки журавликів. Мені мама дарувала такі щоразу на день народження, – озвалась Аймінь, – Машо, щось ви із Ельзою сьогодні без настрою.

— Вчора мабуть до опівночі читали твій планшет. Бачили фото, розсекречені документи. Ми не підозрювали як насправді все жахливо, скільки людей гине, терор, концтабори, Холокост, руйнування, – сказала Ельза.

— Я навіть не підозрювала про секретний протокол пакту Молотова-Ріббентропа, про масштаби сталінського Гулагу, який нічим не відрізнявся від нацистських концтаборів, про те що Сталін постачав Гітлеру сировину для війни з Британією, про те що більшовики допомагали нацистам проводити в Тихий океан кораблі для полювання на британські транспорти. Я не хочу туди повертатися. Як усе підло, огидно та мерзотно.

Звичний світ для Маші, трактування оточуючих речей сформовані комуністичною пропагандою, були безжально розбиті вщент. Дійсність постала перед нею у всій своїй не прикритій завісою пропагандистських штампів потворності. Ельза була на три роки старшою, у неї була краща витримка, більший життєвий досвід і вона могла приховувати свої почуття. А Маша не могла стримати сліз.

— Машо, заспокойся, ти вночі вже всі сльози виплакала, – сказала Ельза.

— Всі перевірте пістолети. Покидати табір лише удвох і поки-що недалеко. Я тут знайшла п’ять радіостанцій, ми зможемо спілкуватись на відстані. Юрію, допоможи мені розгорнути ретрансляційну антену – вона збільшить їх радіус дії. Краще розмістити її на верхівці отієї сосни. Тут є сонячні батареї і елементи живлення до антени, також розмістимо їх на дереві, де протягом усього дня буде сонячне освітлення. Ось цей провід – до пристрою заземлення антени, конус треба закопати на таку глибину, де грунт завжди вологий, бажано за периметр сітки, – сказала Наіма.

Наіма була із тих людей, сильний характер яких проявлявся в критичних ситуаціях, а не був постійним супутником як у Ельзи.

— Спочатку поснідаємо, а вже потім справи, – сказала Аймінь.

В другій половині дня, вони утрьох покинули табір: Юрій, Ельза і Маша.

— Перевірка зв’язку, – сказав він в мікрофон.

— Чую тебе добре, і ми чутимемо кожне ваше слово, – озвалася Наіма.

— Треба визначити радіус дії ретранслятора, – сказав Юрій.

— Не менше двох десятків кілометрів.

— Але ліс, пагорби та інші перешкоди можуть погіршити прийом, а на пагорбі радіус дії може бути набагато більшим.

— Цікаво, чи тут є люди? – спитала Маша.

— Повинні бути. Але їх відносно мало. Є окремі селища та городища. Вони як правило розташовувались на пагорбах на берегах річок. Найближче з відомих мені городищ – село Трипілля, на південний захід звідси. Ймовірно городище існує прямо зараз. Ми якраз на північній межі поширення так званої Трипільської культури. Можуть існувати поселення не виявлені археологами.

Ліс та чагарник чергувалися з невеликими ділянками степу. Місцевість поступово пішла на зниження. Доки вони не вийшли на берег невеликої водойми.

— Я щось не можу пригадати озера на цьому місці у своєму часі, – сказав Юрій, – а вже в парку, коли ми підбирали Аймінь та Наіму воно вже тут було. І ось нині є. Дивина якась, та й годі.

— Я пам’ятаю водойму серед приватної забудови, я щоранку бігала навколо неї, у ній хлюпалися качки та гуси, – сказала Ельза.

У розмову втрутилася Аймінь, яка чула кожне слово:

— Юро, тут усе просто. Водойма тут існувала до середини ХХ століття, також був невеликий парк, потім озерце засипали, парк вирубали, звели спальні райони. В середині ХХІ століття забудову радянського періоду знесли. Парк відновили, розширили, реанімували водойму. Та й взагалі до середини ХХ століття тут був не Київ, а його передмістя.

— Всередині ХХІІ століття це майже центр міста. Житлова і рекреаційна зона. Вся промисловість винесена за межі міста, – додала Наіма.

— Яка тут прозора, чиста вода та піщане дно. Рибки плавають. Можна ходити купатися, – сказала Маша.

Юрій розклав рибальське знаряддя. Дістав коробку з короїдами, яких назбирав, коли рубав хмиз та дрова. Через кілька хвилин закинув вудку. Поплавець зник під водою майже миттєво. Під схвальні вигуки Ельзи та Маші Юрій витягнув з води великого ляща. За якусь годину він натягав з десяток лящів, окуня. Коли короїди закінчилися, він спробував ловити на шматочки молюска перлівниці. На його здивування, на них впіймався рак. Замінивши гачок на трійник, він до вечора наловив їх цілий садок.