Наіма

Черговий робочий день офіцера темпорального патруля Наіми Сейом почався як зазвичай. Вже майже рік вона пропрацювала в патрулі. Їх начальник Роберт Лукас називав роботу темпорального патруля «найбільш нудною з усіх можливих». Сиди і чекай, доки спрацюють темпоральні датчики. Її безпосередній керівник, лише трохи старший за неї хлопець на ім’я Станіслав Павлишин навпаки, вважав роботу у темпоральному патрулі цікавою і творчою. Він постійно перебирав записи закритого архіву темпоральної служби безпеки, вів якісь розслідування та дослідження. За зовнішністю він дещо відрізнявся від типових українців. Колеги говорили, що нібито серед його предків є не лише українці, а й представники інших народів, а його прабабуся точно була китаянкою. Судячи із зовнішності Станіслава, це імовірно було правдою. Погляд Наіми зупинився на букетові квітів, які вчора подарував їй Станіслав на побаченні. Предки Наіми переїхали до Києва зі Східної Африки ще півсотні років тому на навчання в університеті, та так і залишилися тут в Україні. Час окремих держав давно минув. Світом керує єдиний уряд з резиденцією у вічно нейтральній Швейцарії. А уряди країн виконують лише адміністративні функції. Митниця та прикордонні служби відійшли у минуле. Контроль за всім здійснюють різноманітні поліцейські служби.

Час наближався до полудня. Раптом вперше за час її роботи у патрулі засвітилися червоні лампи і почувся звук сирени – спрацювали темпоральні датчики. В кімнату влетів Павлишин.

— Негайно на вихід.

— Судячи з усього кролики чи кролик зараз у парку, – доповіла Наіма.

Наіма схопила пістолет, сканер і вибігла з кімнати. Раптом Павлишин повернувся:

— Забув вимкнути плазмовий пальник у підсобці.

— Ти коли-небудь спалиш наш відділок, вже не вперше. Що ти там майструєш? Знову темпоральні сканери модернізуєш?

— Біжи, я тебе дожену.

До парку було хвилин двадцять пішки. Гравіскутер доведеться залишити – кролики часто мають при собі прилади, які фіксують наближення левітаційного пристрою і встигають зникнути. А шкода. На скутері шлях до парку зайняв би не більше хвилини. Ось нарешті і парк. Сканер показує, що кролик ще тут – датчики фіксують присутність темпорального пристрою. Наіма сканує місцевість, намагаючись знайти машину часу. Ось вона, поблизу лінії старого маглева. Йти доведеться через весь парк, а це ще хвилин п’ятнадцять. А де ж самі кролики? Датчики зафіксували відразу чотири анахронічні рухливі об’єкти. Де ж Павлишин? Він щось затримався!

Темпоральні кролики! Або просто кролики, як їх називали патрульні. Так півстоліття тому стали називати людей, які несанкціоновано використовують пристрої для переміщення у часі. Єдиний уряд вирішив, що вони становлять загрозу, через можливість потрапляння у минуле технологій та інформації з майбутнього. Отримати Чингізхана з атомною бомбою ніхто не бажав. Тому і було створено Службу Темпорального Контролю. Ціла мережа патрулів Служби діяла по всьому світу. Вся планета була охоплена цілою сіткою темпоральних датчиків, які фіксували найменші кролячі нірки у тканині Простору-часу та анахронічні об’єкти. За багато років Служба виявила та знайшла 99% несанкціонованих темпоральних засобів та виловила переважну більшість «кроликів». Лише деякі з них ховаються у минулому і здійснюють вилазки у майбутнє.

Ця частина парку була на диво пустою, людей практично немає. Лише на лавці сидить літня китаянка і дивиться на неї прискіпливим поглядом. Ось вже близько. Наіма побачила машину серед магнолій. Чотири фігури наближалися до хронокара. Де ж Павлишин? Чекати немає часу. Треба діяти поки кролики не зникли. Але чому вони поводяться так безпечно?