Ельза і Маша

Юрій Міщенко вже більше години оглядав місцевість під прикриттям стіни бузку. Часом вулицею проходили люди, намагаючись швидко і непомітно прошмигнути і зникнути з очей, щоб зайвий раз не потрапити в поле зору німецького патруля. За годину Юрій бачив патруль як мінімум тричі. Щоразу його приховувала від небажаної зустрічі зелена стіна. «Все, досить, я і так тут затримався, треба ще ж повертатися» – подумав він. Добре що машина часу була надійно захована в заростях від небажаного ока. Але вічно щастити не буде. Рано чи пізно його помітять, або на машину наштовхнуться діти чи солдати. Треба повертатися. І Юрій рішуче попрямував до машини.

Він вже бува доторкнувся до диска, як рев сирени примусив його обернутися. Раптом із-за куща бузку вискочила тендітна дівчина в хустині.

— Допоможіть, за мною женуться фашисти! – вигукнула вона російською мовою.

Такого повороту подій він не чекав. Але три роки війни на Сході навчили його приймати рішення швидко і без метушні. Спочатку треба забрати її звідси. В наступну мить із зеленої стіни випірнула ще одна дівчина. Хустка спала з її голови зачепившись за гілку бузку і відкривши гарне біле волосся.

— Відійди від неї, не заважай представникам німецької влади виконувати свої обов’язки.

Ствол пістолета дивився прямо на нього. Як стала у пригоді Юрію вироблена на фронті здатність не панікувати від спрямованої на нього зброї. Білявка швидко наближалася.

— Не турбуйся, все буде гаразд, – сказав він дівчині в хустинці

Він закрив кнопку собою від погляду білявки з «Маузером», повернув диск. Це довелося робити стоячи до пульта спиною, навмання і він не бачив у який час він відправляється. Головне забратися звідси! І натиснув на кнопку. Він посміхнувся білявці і підняв угору руки. Раптом білявка пірнула до них у машину часу і ось вона уже наблизилася впритул. Оточуючі машину часу предмети вже почала затягувати імла, крізь яку він устиг побачити дві фігури чоловіків у цивільному, які швидко наближалися, а далеко позаду них шкандибав низькорослий пузань з пістолетом в руці. І все зникло у густому тумані та сутінках. Юрій помітив, що білявка відвела погляд убік, зачаровано дивлячись на імлисту стіну навколо машини і блискавичним рухом вихопив у неї з руки пістолет. Білявка відсахнулася від нього, намагаючись вистрибнути з машини. Проте наштовхнулася на невидиму стіну, яка відкинула її назад прямо на Юрія. Юрій схопив її за руки. Несподівано вона виявилась дуже сильною. У відповідь вона почала відбиватися, застосовуючи досить болючі прийоми самозахисту. Лише тривалі роки заняття спортом, карате та бойового гопака дозволили йому нарешті взяти гору, зафіксувавши її руки. Зрозумівши марність своїх зусиль дівчина нарешті заспокоїлась. Він зняв з неї торбинку і відклав убік. Дівчина в хустинці схопила її, розкрила, і в ту ж мить спрямувала на їх обох пістолет «ТТ». Юрій блискавично вихопив зброю з її рук.

— Ти забула зняти зброю із запобіжника, – сказав він.

— Більшовики, відправляючи агентів у наш тил, навіть не потурбувалися щоб добре навчити своїх людей, – озвалася білявка.

— Ну що ж, давайте познайомимося. Мене звати Юрій Міщенко. Тепер ваші імена.

— Ельза Мюллер, лейтенант Абверу, – представилася білявка.

— А як тебе звати?

— Маша Орєхова.

— От і познайомилися. Для початку і так зійде. Тепер слухайте уважно. Мій хронокар для вас нейтральна територія, щось на зразок Швейцарії. Доки я вас не поверну, ви не маєте права нападати ні одна на одну, ні на мене. Згода?

Обидві мовчали. В цей час раптом Юрій відчув, що повертається знайоме відчуття гравітації, яке свідчить про те, що зараз пристрій зупиниться. І дійсно, імла навколо розсіялася. Хронокар стояв посеред гарного парку. Шум вітру, щебетання птахів, дерева, квіти, іскристий різнокольоровий фонтан, невелике гарне озеро з білим піском, зграйка диких качок на воді. Юрій підійшов до пульта. На кнопці світилися цифри: 2, 1, 0, 2. Дві тисячі сто другий рік. Повертаючи диск навмання, він повернув його сильніше ніж розраховував.

В цю мить Ельза раптом вистрибнула з машини і кинулася бігти. Юрій повернувся до Маші. І непомітним рухом натиснув фіксатор внизу диска пульту. Тепер ніхто не зможе скористатися машиною без нього. Схопив Ельзину торбинку, вкинув туди всі три пістолети – залишати їх у хронокарі було ризиковано.

— Цей пристрій переніс нас на початок двадцять другого століття, у майбутнє. Навколо немає війни, німців, поліцаїв, гестапівців. Залишайся тут. Послухай мене хоч зараз і не роби дурниць. Я її повинен повернути.

— Може просто покинемо цю фашистку?

— Я відправив людей з одного часу в інший і я повинен їх повернути. Важко передбачити що вона може тут накоїти. Так що чекай тут. Благаю тебе, не роби дурниць і ні з ким не спілкуйся.

Юрій вискочив з машини і кинувся бігти. Озирнувся в пошуках Ельзи. Побачив її на вимощеному гранітом тротуарі за півсотні метрів. Білявка, потрапивши в незнайоме місце озиралася, намагаючись визначити своє місцезнаходження. І побіг за нею. Ельза знову кинулася втікати. Відстань хоч і повільно, але скорочувалася. Очевидно дівчина була гарною спортсменкою. Доріжка повернула вбік і пішла вздовж металевої сітчастої огорожі. Раптом Ельза кинулась до огорожі і спритно полізла угору. Юрій підбіг до огорожі, саме тоді, коли Ельза вже була нагорі. Білявка почала перелізати. Зараз треба миттєво перебратися через огорожу. Юрій зіскочив на якусь металеву смугу майже одночасно з Ельзою. Вона стрибати не наважилась і просто спустилася по сітці. Раптом почувся різкий звук. Прямо на них мчав металевий монстр. Німкеня заклякла на місці від несподіванки. Юрій різко штовхнув її на іншу, паралельну смугу, і в ту ж мить повз них з величезною швидкістю промчали вагони. І зникли так само як і з’явилися. Знову різкий звук. На цей раз ще один монстр мчав зустрічною смугою, тією на якій вони зараз перебували. Юрій зіштовхнув Ельзу зі смуги. Знову повз них промчали вагони. Тепер можна озирнутися. Вони знаходилися між двома рядами сітчастої огорожі. Там тягнулися дві широкі металеві смуги. І тут Юрій зрозумів, де вони опинилися.