Ельза

Два німецькі солдати в касках і з карабінами в руках непорушно стояли біля дверей. В кінці коридору на лавці сиділи два німецькі унтер-офіцери. Один вже літній та огрядний чоловік, інший ще молодий хлопчина з рудуватим волоссям, яке неслухняно вибивалося з-під пілотки. За дверима в кабінеті обер-лейтенант Пауль Краузе вів допит захопленої радянської розвідниці. Краузе був заступником керівника місцевого осередку німецької армійської контррозвідки – Абверу. Їхній керівник, гауптман Рудольф Вольф знаходився у відрядженні в Берліні.

— І не кажи, Вальтер, що ти не дивився на цю росіянку. Вона гарненька і до того ж твого віку, – озирнувшись чи не підслуховують їх солдати, сказав підморгнувши йому старший.

— Не буду приховувати Фріц, вона гарненька. Коли б не ця тисячу разів клята війна, я був би не проти куди-небудь її запросити.

— Обережніше з такими думками, деякі лише чекають нагоди настрочити на нас донос. До того ж коли б не війна ти б її навіть не побачив би.

— Хто, Ельза? Та в жодному разі. Вона нас не здасть.

— Ельза ні, а от у стін бувають вуха, – промовив Фріц.

— Щодо твого твердження, Фріц, ти маєш рацію, без війни ми б її дійсно не зустріли.

Раптом двері розчинилися. З них похитуючись вийшов Краузе.

— Що з тобою, Паулю? Знову клятий напад? – стурбовано спитав старший унтер-офіцер. Вони знали, що Краузе під час Першої Світової постраждав від переохолодження в окопах на передовій Східного фронту. Все частіше нагадували про себе серцеві напади.

— Так Фріце, піду прийму ліки, трохи відсиджуся. Зайдіть хто-небудь до заарештованої, прослідкуйте за нею, добре що на вікнах грати, її звати Надя Рощина, в протоколі все є, з хвилини на хвилину зайде Ельза, нехай продовжить допит, – Краузе передав папку Фріцу Руддоферу.

— Я її постережу, і одночасно потренуюся в російській мові, – Вальтер Губер прослизнув до кімнати.

Руддофер і Краузе лише похитали головами дивлячись йому вслід. Краузе зник за дверима сусіднього кабінету.

Через деякий час відчинилися вхідні двері, і зайшла молода білява жінка у формі лейтенанта німецької армії. Це була Ельза Мюллер. Третій офіцер місцевого осередку Абверу та перекладач в одній особі. Руддофер знав, що Ельза потрапила до Абверу будучи студенткою останнього курсу університету в Берліні, через відмінне знання іноземних мов. Вона вільно володіла російською, українською та англійською мовами. Щоранку, прокидаючись від сну Руддофер заставав Ельзу під час щоденної ранкової пробіжки. Вальтера Губера, також колишнього студента, вона постійно примушувала приєднуватися до занять, Руддофера вона щадила з огляду на його поважний вік.

— Як там у нас справи, Фріце?

— У Краузе знову напад, прямо під час допиту.

Руддофер передав Ельзі папку. Дівчина відчинила двері і зайшла. Губер і затримана про щось весело розмовляли, вони навіть трималися за руки.

— Вальтер, ви ще б цілуватися почали, а ну геть з кабінету, – удавано грізно сказала Ельза. «Губеру за такі речі на війні буде непереливки, якщо хтось донесе на нього у Гестапо, гауптштурмфюрер Шульц тільки такого доносу і чекає» – подумала вона.

Тим більше, що в «послужному» списку Губера вже є анекдоти про нацистів, і лише гауптман Вольф врятував молодого унтер-офіцера від суду та штрафної роти. Обмежилися лише відмовою у присвоєнні офіцерського звання.

Губер кулею вилетів з кабінету. Ельза ознайомилася з протоколом допиту. Потім підняла очі на затриману.

— Ну що, Надя Рощина. Бачу ти не маєш особливого бажання говорити. Твоє ім’я ми знаємо і без твоєї допомоги. Вашу групу із п’яти чоловік було скинуто на парашутах з літака. Трьох чоловіків – старшого лейтенанта Степана Комова, лейтенантів Макара Давидова та Усмана Кулієва захопили гестапівці. Їхні методи допиту тобі відомі. Так що вони вже знають і пароль, і місце зустрічі зі зв’язковим, і вже давно видали все що знали про останнього члена вашої розвідувальної групи. Сорока на хвості нам принесла звістку, що гестапівці заарештували місцеву мешканку на ім’я Маруся Чайкіна.

При цих словах заарештована мимоволі смикнулася.

— Бачу це ім’я тобі знайоме, продовжувала Ельза. Арешт останнього члена вашої групи лише питання часу. Думаю це станеться вже сьогодні чи найближчими днями. Питання лише в тому, потрапить вона до рук Гестапо чи до нас. У першому випадку підручні гауптштурмфюрера Шульца зроблять з неї відбивну.

Ельза навіть здригнулася згадавши свій візит в гестапо. З кабінету Шульца якраз виносили напівживу людину зі слідами жахливих тортур.

— Останній член вашої групи мабуть молода дівчина? Тоді у неї немає жодного шансу. А знаєш чому її розкриє перший же патруль, на який вона наштовхнеться?

— І чому ж? – нарешті озвалася затримана.

— Отже я не помилилася. Останній член вашої групи це молода дівчина. А все тому, що вас відправили сюди не потурбувавшись знанням мови місцевого населення – української. А ще ось чому!

Ельза різко підійшла до заарештованої, різко підняла її зі стільця і різким рухом підняла їй сукню.

— Трусики московської фабрики на всіх ваших шпигунках. Ви ще б на них поставили червоне тавро з серпом та молотом. Так що вона бігає до зустрічі з першим-ліпшим німецьким патрулем. Вас готують поспіхом та поверхнево. А потім із сирими, погано опрацьованими легендами кидають мов дрова у топку цієї війни. Пропоную угоду. Ти здаєш нам останнього члена вашої групи, я потурбуюся щоб ні тебе ні її не катували і не розстріляли. Вас відправлять до жіночого табору військовополонених в Баварію. Там потрібні жінки для сільськогосподарських робіт. Це не концтабір. Умови перебування там відносно задовільні. Я не пропоную тобі працювати на нас. Я сама не можу терпіти зрадників. Той хто зрадив свою країну, при першій же нагоді зрадить і нас. Я пропоную лише врятувати свою подругу. Як тобі така угода?