Хронокар

— Панове, думаю ви здогадуєтесь навіщо я вас зібрав? – начальник слідчого відділу поліції, майор Іван Андрійович Романенко обвів поглядом підлеглих.

— Вирішити, що робити з Артефактом, – озвався вже літній слідчий, капітан Воронцов.

— Не лише з Артефактом. Ми могли б легко відмахнутися і відправити цю залізяку на звалище – не наша парафія – і крапка, проте на жаль нас прив’язав до неї труп. Труп того самого невпізнаного чоловіка, років сорока. Без посвідчення особи, без будь-яких документів, зате з собою у нього була досить значна сума грошей готівкою, ідентифікувати якого не вдається. Він був дивно, проте охайно одягнений. Його збило авто поблизу парку, де знайшли Артефакт.

— Точно він пов’язаний з Артефактом? Не російський шпигун бува? Тим більше це було не вбивство, його збило авто, – спитав слідчий середніх років Кирилов.

— Тепер так. На жаль ваш молодший колега, юний Шерлок Холмс Дмитро Калінін проявив ініціативу і зняв відбитки пальців з середини артефакту і порівняв їх з відбитками пальців померлого, і на жаль вони співпали. Тепер це наша справа. Схоже черговий висяк. З чим вас і вітаю.

— Ви вірите, що ця округла залізяка є машиною часу, Андрійовичу, це ж несерйозно? – озвався Воронцов.

— Не машиною часу, а хронорокар, як там написано, – поправив його Кирилов.

— Ваню, побільше читай, і бажано не етикеток на пляшках, а наукової літератури, або зазирай до хоча б до Вікіпедії. Бо так і залишишся до пенсії лейтенантом. Хронос – з грецької мови це – час. Гібрид грецької та англійської мов в одному слові – часове авто! – сказав Воронцов.

— Ми не можемо офіційно звернутися до науковців, щоб нас начальство прийнявши за психів не звільнило. У кого є якась пропозиція. Може наш герой, Калінін щось порадить? – іронічно промовив Романенко.

Молодий, русявий, спортивної статури хлопчина підвівся.

— У мене є пропозиція.

— Ну давай, послухаємо, що скаже наш юний Пінкертон, – іронічно промовив Кирилов.

— А ось тут ти даремно іронізуєш. Калінін тямущий та працьовитий хлопчина, – сказав Воронцов.

Всі знали, що перед тим як завершити школу поліції, Дмитро три роки провів на Сході, на передовій в зоні бойових дій. Причому служив у розвідувальному підрозділі. З початком повномасштабного вторгнення, 24 лютого він подав рапорт з проханням відправити на фронт. Проте Романенко відмовився підписати рапорт.

А Дмитро Калінін заговорив.

— У мене є товариш з дитинства, Юрко Міщенко. Ми в свій час не лише товаришували, готувалися поступити до школи поліції. Займалися спортом: біг, бокс, карате, бойовий гопак. Юрко був завжди кращим за мене, хоча, я повинен сказати без зайвої хвальковитості не пас задніх ні в навчанні, ні у спорті. Але після закінчення школи Юрко раптом вирішив вступити до університету. Потім ми удвох пішли добровільно до війська, і три роки пліч-опліч провели на передовій на Сході. Після демобілізації Юрко Міщенко відновив навчання в університеті. А згодом, як найкращий студент він переїздить за океан і продовжує навчання в Принстонському університеті. Нині він один з найкращих студентів за всю історію цього закладу.

— Ну і що? – зацікавився Романенко.

— Юрко зараз перебуває вдома, тут у Києві. Він може неофіційно оглянути наш артефакт і зробити певні висновки.

— Коли зможеш запросити свого товариша дитинства? – спитав Романенко.

— Сьогодні увечері я планував з ним зустрітися. Через пару днів його повинні депортувати за океан. А завтра вранці покажемо йому Артефакт.