Розділ 46 «Тренер Сінг»

Ми з Редом без зайвих пригод спустилися до підвалу Будівель Адміністрації, а далі — звивистим тунелем, що провів нас крізь нутрощі комплексу — вийшли назовні біля Кухні.

По дорозі ми дійшли згоди, що з’являтися на Тренування разом — надто демонстративно. Це вже виглядало б як виклик, а нам зайва увага була ні до чого. Тому, коли ми наблизилися до Їдальні, де вже починали збиратися перші групи Учнів, ми розділилися. Ред подався до Житлових приміщень — сподівався перехопити когось із друзів, можливо, дізнатися щось корисне. А я рушила до Тренувальних майданчиків, намагаючись тримати рівний крок і спокійний вираз обличчя, хоча всередині вже починало пульсувати якесь передчуття. І поки я прошкувала по потрісканому бетону, наввипередки з іншими Учнями, мене зненацька накрила хвиля нестримних, суперечливих емоцій. Думки й почуття сплелися в хаотичний клубок, що, з кожною секундою розростався, набухав... здавалося — ще трохи, і він розірве мене зсередини.

Мені було тужно, що ніч промайнула надто швидко... Що теплий ранок в Оранжереї залишився позаду, а розмова з Редом так і не дала всіх відповідей, на які я сподівалася... Натомість запитань стало ще більше, а ясності — ще менше.

Було боляче від того, що очікуване не справдилося, що між нами залишилася тінь недомовленості… чи, може, навіть нерозуміння...

Дратувало й те, як стрімко все змінилося... За лічені дні моє життя перетворилося на суцільну хитавицю, що не знала берегів... А до всього ще додалася й ця нова роль — Помічника Тренера, нав’язана Дорослими… Тренування, що починалося просто зараз... Ну і цей день, що обіцяв бути звичайний... хоча я вже точно була не тією, ким була ще вчора. 

Та попри втому, роздратування, розчарування й легкий смуток, у мені жевріла дивна, спокійна радість... Можливо, Ред теж, по-своєму, проживав усе це... І якщо так, то я не була в цьому всьому самотня.

У такому розхитаному стані я й прямувала на Ранкове Тренування, настільки занурена у власні думки, що не помічала ні облич, ні звуків, ні навіть власних кроків. Світ навколо здавався приглушеним, ніби крізь товсту скляну стіну. І саме тому я спершу не почула, як мене хтось покликав.

— Ріко! — голосно пролунало моє ім’я, і я здригнувшись шпарко озирнулася.

— Кристаль?.. — видихнула трохи сполохано.

Всього за кілька кроків стояла рудоволоса жінка з пов’язкою на оці. Її кучері були стягнуті в тугу косу, хоча кілька пасм вирвалися з зачіски й танцювали на вітрі, лізучи їй на обличчя. Біла сорочка сиділа на ній дуже елегантно, а бежеві штани з високою талією й черевики пісочного кольору додавали образу стриманої витонченості. І все ж щось у ній було інше... Чомусь зараз вона виглядала значно молодшою, ніж зазвичай — чи то через світло, чи через тривогу, що проривалася крізь її звичну стриманість.

— Тихіше! — шикнула вона, стрімко наближаючись.

— Вибачте… — пробурмотіла я, відчувши, як розгубленість знову накочується хвилею. — Щось сталося?

— Мені потрібно поговорити з тобою. Але не тут і не зараз, — прошепотіла Стілл, озираючись навколо. — Зайди до мене після сніданку, добре?

Я мовчки кивнула, хоча подумки відмітила, що вона була якась надто напружена. Гм.

— Гаразд, не затримуватиму тебе. Знаю, ти поспішаєш, — вимовила вона, ледве всміхнувшись. Кілька секунд вона мовчки вдивлялася в мене, а потім, примружившись, додала: — До речі, ти знаєш, що сьогодні Ранкове Тренування у вас проводить Тренер Сінг?

— Той похмурий крем'язень, що спеціалізується на зброї? — перепитала я, здивовано зводячи брови.

Ще тільки цього мені бракувало — новий експерт зі смертоносного ремесла, якого доведеться терпіти. Трясця!

— Сьогодні ж вівторок, люба, — відказала Кристаль з лукавою посмішкою. А потім нахилилася ближче й прошепотіла: — Чи ти, бува, через свої додаткові «нічні заняття» з «особистим інструктором» трохи втратила відчуття часу?

Мене мов блискавкою вдарило. Я оторопіла, відчуваючи, як серце схвильовано калатає у грудях, повітря погустішало, а думки — розсипалися, наче скляні уламки.

Вона знає. Вона все знає. Але як?

Та коли я підвела на Стілл погляд — і замість осуду чи насмішки побачила лише м’яке тепло в очах і доброзичливу усмішку на вустах — зрозуміла: Доросла не збиралася мене викривати. Не мала наміру ставити під сумнів чи засуджувати. Вона просто… знала. І все.

— До зустрічі після сніданку, — невимушено кинула вона, знову ледве всміхнувшись, і впевненою ходою рушила в бік Будівель Адміністрації, залишаючи по собі лише легкий аромат жасмину.

***

Дідько! Як я могла проґавити, що вже вівторок? А в Тіса ж у четвер день народження! Трясця... Я геть начисто про це забула. Ні натяку, ні внутрішнього сигналу, ні навіть тієї тривожної інтуїції, що зазвичай підказує: щось важливе наближається. Отакої. Либонь, час припинити ці ночівлі поза кімнатою. Можливо, варто якось дистанціюватися… від Реда. За цей тиждень я вже отримала передоз його присутності.