Розділ 38 «Відлік розпочато»

Свисток прорізав простір, оголошуючи початок бою. Я, не вагаючись ні на мить, пішла вперед — різкий розворот, спрямований удар, укладений у рух усією вагою. Та Ред легко присів, вислизаючи з-під атаки з тією дратівливою невимушеністю, яка лише підсилила внутрішній неспокій.

— Тренере! — раптом голос, що пролунав із натовпу, змусив усіх завмерти. Я впізнала його миттєво. Ебба. 

Знову пролунав свисток, зупиняючи нас із хлопцями та змушуючи відступити одне від одного.

— Так?! — роздратовано гаркнув Ферлес. — Що таке?

З юрби виринула маленька постать — тендітна, майже крихка, проте з рішучістю, що могла зрівнятися з бурею. Ебба впевнено підняла підборіддя й вперлася руками в боки. В її поставі було більше виклику, ніж у половини залу разом узятої.

Десь осторонь один із Наглядачів уже схилився над блокнотом, швидко щось занотовуючи.

— Перепрошую, Тренере, але це несправедливо, — її голос, хоч і не гучний, пронизував залу. — Ви справді збираєтесь поставити Ріку проти оцих двох?

У цій прямоті було щось занадто сміливе й небезпечне для її зросту й віку. Вона лізла туди, куди зазвичай не посміла б навіть дивитися.

Я відчула, як навколо запанувало напружене очікування.

— Назви свій номер, — пробурмотів Ферлес трохи хрипким од здивування голосом.

— Це 44-07, — спокійно втрутилася Тренерка Ізі ще до того, як Ебба встигла відповісти. У її тоні звучала звична холодна ясність, яка завжди викликала повагу. — І я б хотіла почути, що саме вона має на увазі.

Ферлес коротко кивнув і знову глянув на малу:

— То що ти пропонуєш, 44-07?

Ебба не розгубилася — лише трохи схилила голову набік і всміхнулася тонко, трішки хитро:

— Лише факти, Тренере. — Потім вона глибоко вдихнула й почала тарахкотіти: — Ви ж пам’ятаєте, як Ріка відправила близнюків 20-27 і 20-38 до Лазарету? І як потім вони цілий тиждень переконували всіх, що «просто впали», та квасили губи? — і вона скривила напрочуд кумедну гримасу, що я ледь не пирснула.

Цього вистачило. Зала миттю ожила приглушеним сміхом, голови повернулися до братів, що стояли осторонь із насупленими обличчями. Ферлес і Ізі швидко перезирнулися й легенько кивнули одне одному. Здалося, що повітря ще більше загусло.

— А тепер скажіть чесно, — провадила Ебба рівним, упертим голосом, — ви справді вважаєте, що ці двоє… — короткий кивок у бік Кейла й Реда, — становлять для Ріки більшу загрозу, ніж ті самі близнюки?

Ферлес звузив очі, либонь, не зовсім розуміючи, до чого вона веде. Його погляд пробігся по Кейлу й Реду, що спокійно спостерігали за їхньою розмовою, потім — по близнюках, і зрештою зупинився на мені. Я відчула, як холод повільно розходиться під шкірою, мов тонка тріщина в склі. Мені це геть не подобалося.

Він повільно похитав головою.

— Ні… не думаю, — відповів нарешті, в голосі прозвучала незвична обережність.

Ебба знову всміхнулась — занадто впевнено, як на когось із таким зростом.

— От і я теж! — її тон засяяв переможним блиском.

Я стисло видихнула, відчуваючи, як усередині наростає роздратування.

Я її вб'ю, якщо переживу цей день...

— І що ти пропонуєш? — запитав Ферлес після короткої павзи, в якій, здавалося, намагався осягнути рівень абсурду.

Я метнула напружений погляд на Еббу.

Ні, не смій! Чуєш мене? Навіть не думай.

Але її усмішка лише стала ширшою, а в очах спалахнув небезпечний азарт.

— Я думаю, варто трохи ускладнити змагання, — мовила вона легко, ніби йшлося про дрібницю. — Як щодо формату «дві на трьох»?

Серце на мить ніби зірвалося з ритму. Здавалося, гірше вже бути не може — та виявилося, що може. Вона що, зовсім втратила глузд? Які ще «дві на трьох»? Вона ж навіть власну тінь у спарингу не здолає. Що там було в тому Беттіному «деактиваторі» — якісь ліки, що остаточно вимкнули їй мозок? І хто взагалі випустив цю малу без нагляду з кімнати?

— І кого ж ти бачиш третім у цій… «розвазі»? — голос Ферлеса вже не різав роздратуванням, як раніше. Навпаки, в ньому з’явилася жива, якась азартна цікавість.

— Новачка. 02-05, — без вагань випалила Ебба, ніби заздалегідь приготувалась до цього. — Пора перевірити, що він може, а то лишень ходить і... анічичирк, — вона випросталась, задоволена собою до краю, наче щойно врятувала всю Колонію стратегічним рішенням.

Я завмерла, відчуваючи, як контроль остаточно вислизає крізь пальці.

Трясця. Тепер ще й він. Якщо ми все ж виживемо — я її власноруч задушу. І без свідків.

Ферлес важко зітхнув, знизав плечима й гукнув:

— 02-05, що скажеш? Маєш бажання приєднатися до цієї… вистави?