Розділ 36 «Доброволець»

Часу залишалося обмаль, і кожна мить стискала нас у своїх лещатах, змушуючи поспішати, щоб не запізнитися на Тренування. Я стрімголов неслася попереду, відчуваючи, як зустрічний вітер обпікає обличчя й збиває подих. Позаду, трохи відставши, хекала Бетті, а ще далі, силкуючись наздогнати нас, мчала Ебба. І дивно — вона вже не виглядала виснаженою: навпаки, сипала жартами, сміялася легко й дзвінко, і цей сміх розсипався довкола, мов іскри світла.

***

Останні метри ми долали мовчки, лише відлуння наших кроків розходилося в порожньому просторі. Залишалася хвилина — крихітна мить, що розтягнулася у нескінченність — коли ми влетіли до Чоловічої Тренувальної Зали, розпашілі, розтріпані, напружені до межі. І в ту ж мить важка тиша згустилася навколо нас, як буремна хмара перед грозою.

Я застигла на місці, лише погляд гарячково метався простором, вхоплюючи деталі.

Сотні очей звернулися до нас — холодні, уважні, насторожені. У центрі стояли два Тренери поруч із Тісом, а перед ними розташувалися хлопці й дівчата різного віку, вирівняні у бездоганно чітких шеренгах. Їхня організованість разюче відрізнялася від хаотичного строю на Плацу — ця симетрія заворожувала своєю впорядкованістю: ліворуч — хлопці, праворуч — дівчата.

Обабіч від лав Учнів розташувалися по чотири Наглядачі й по вісім Охоронців. Їх наявність у залі однозначно не була випадковістю — це був чіткий сигнал від «міс Піґґі», що ситуація вимагала особливого контролю, а їхнє завдання, без сумніву, полягало в оцінці атмосфери та запобіганні будь-якого хаосу.

Тренер Ферлес озирнувся на нас і ледь усміхнувся, ніби намагаючись пом’якшити атмосферу. Тіс, навпаки, здавався неймовірно напруженим — його серйозний погляд пронизав мене, наче холодний клинок меча. Зате Тренерка Ізі, незмінно стримана, здавалася такою ж незворушною, як у всі роки нашого знайомства. Вона завжди викликала у мене глибоку повагу та легкий,  ба навіть інстинктивний страх — в її глибокому погляді жила мудрість, впевненість і та незаперечна надійність, яку неможливо поставити під сумнів. Я жодного разу не бачила, щоб вона говорила різко чи на підвищених тонах з Учнями, і навіть уявити не могла, що вона могла б вдатися до фізичних покарань. Її методи були виваженими, сповненими гідності, практично витонченими, а кожне Тренування мало чітку мету й приносило справжню користь. Її уроки стали важливою віхою на моєму шляху — завдяки їй я здобула дуже цінні знання, що здавалися істинним дарунком долі.

Тренерка Ізі мала зрілу зовнішність, і я була переконана, що вона старша за Тренера Ферлес — можливо, їй було близько сорока. Коротке сиве волосся, яке стирчало в різні боки, надавало їй дивної, суворої виразності. А маленький гострий носик на довгому овальному обличчі, тонкі губи, частіше складені в ниточку, шнуровані брови, що мали форму дуги, й проникливі мигдалеподібні карі очі-намистинки надавали її суворому стилю нотку комічності, та дивним чином нагадували мені риси їжака. На початку, коли Ізі лишень прибула до Колонії, я мимоволі придумала для неї прізвисько — «Суворий Їжачок». Це ім'я здалося мені влучним, проте з часом, усвідомивши глибоку повагу до цієї жінки, я перестала його використовувати. Тож воно так і залишилося випадковим поривом, не прижившись.

— Нарешті! Ми саме на вас чекали, — весело вигукнув Тренер Ферлес, трохи розряджаючи напругу в залі. — 30-15 та інші... Учні, проходьте, не соромтеся, — він коротко махнув рукою, запрошуючи нас приєднатися. У голосі звучала твердість, та в очах промайнула легка втома.

Ебба ніяково всміхнулася у відповідь, а Бетті, як завжди, не розгубилася й простягнула йому руку. Він на секунду завагався, а потім, трохи незграбно, потиснув її долоню.

Дівчата чимшвидше попрямували до жіночого строю й зайняли місця в першому ряду.

Я повільно видихнула, дозволяючи хвилюванню розчинитися в повітрі, й упевнено підійшла до Тренерки Ізі, яка коротким кивком відповіла на привітання.  Мій погляд мимоволі ковзнув до Тіса: зовні стриманий, але в очах — напруга, надто виразна, щоб її не помітити. І, здається, лише я розуміла її справжню причину.

— Гаразд, якщо всі вже зібралися, можемо починати, — неголосно озвався Тренер Ферлес, немов стараючись розворушити застиглу тишу.

Тренерка Ізі мовчки кивнула, підтримуючи його спокійною впевненістю. Він відкашлявся і вже твердіше продовжив:

— Радий бачити вас на Першому Відкритому Тренуванні Учнів Колонії! — його погляд ковзнув рядами зосереджених облич.

Жоден з Учнів не порушив мовчання.

— Розумію, для вас це незвично… — він ледь усміхнувся. — Чесно кажучи, для мене теж, — тихо пробурмотів, побіжно глянувши на Тренерку Ізі, яка у відповідь лише коротко кивнула.

— Радою Колонії вирішено проводити спільні заняття для Учнів зі статусами «Середня Школа», «Вища Школа» та «Майже Дорослий», — вів Ферлес далі, зберігаючи баланс між впевненістю та стриманістю. — Учні «Молодшої Школи» поки що навчатимуться окремо — з новими Тренерами, в інший час.

У залі стояла напружена тиша. Ферлес повільно обвів поглядом присутніх, на мить затримавшись на мені, а тоді перевів його на Ізі. Я відповіла легкою усмішкою, намагаючись підбадьорити, і вона знову підтвердила його слова стриманим кивком.