4.2

До кінця місяця залишалося ще три тижні. Це, мабуть, були перші канікули, коли їй хотілося, щоб вони швидше закінчилися. Попри всю ту радість, що вона за цей час відчувала.

Застеливши ліжко, Лера згадала, що обіцяла Ірі показати ескізи та намалювати портрет. Діставши з шафи товсту папку, Лера поклала її на ліжко, та полізла шукати чисті аркуші. Вона планувала ще передивитися малюнки, але Іра підійшла раніше.

- Твоя бабушка сказала, що скоро буде окрошка. – поставивши чашку з кавою на стіл, дівчина сіла на підлогу, підігнувши під себе ноги.

Розмістившись поряд на килимі, Лера відкрила папку забиту помальованими аркушами.

- А казала, що в тебе їх небагато. – присвиснула Іра, взявши до рук перший аркуш, на ньому був зображений білий замок Резенфорд.

- Я сказала, що іноді малюю. Більшість із них старі.

Поки подруга розглядала малюнки, Лера мовчки раділа, що та знає її фантазію та не питає звідки це змальовано.

- О-о! А цього я пам’ятаю! Ви спілкуєтеся? У останнє він був сердитий на тебе через зламані квіти.

Лера судорожно ковтнула слину. Треба було щось відповісти, але вона не знала що.

- Так. Він мені пробачив ті квіти. – в порівняні з усім тим, що скоїла Лера після, зламані квіти в кабінеті біології були дрібницею. – Так склалося…, що ми навчаємося разом в іншій школі. Виграли конкурс… - брехати подрузі було важко.

Іру ця новина зацікавила. Вона почала розпитувати  школу та країну, де тепер навчається Лера. Свою легенду Лера добре вивчила, тому подруга мала повірити. На щастя у неї вистачило клепки завчасно щось вигадати.

- Ти його досі кохаєш?

А ось про це було брехати важче. Почервонівши, Лера хитнула головою.

- У нього є дівчина.

- Справді?! – Іра цокнула язиком, відкладаючи портрет. – Місцева, чи з нової школи?

- Зі школи. – Лера була б рада змінити тему на якусь іншу. – А як твої справи? Ще не збираєшся заміж?

Іра похитала головою, не відриваючись від переглядання малюнків.

- Я вас з Любою вже три роки не бачила. Чому ви мені не дзвонили?

Лера завмерла, клубок підступив до горла.

- Нова школа мене повністю поглинула. Я забула… – опустивши голову покаялася Лера. – Пробач.

Можливо Ірі цього було недостатньо, але вона нічого не сказала. Лера попросила Бога, щоб ця розмова закінчилася. Саме через це, вона й не хотіла відновлювати спілкування. Але, як їй було відомо від бабусі, Іра сама жодного разу не зателефонувала їй. Було лише два привітання з днем народження.

Іра  допомогла скласти папку з малюнками на шафу, поки Лера діставала папір та олівці. Знайшовши за комодом дерев’яний планшет, дівчинка прикріпила затискачем до нього папір. Краще вмостившись на подушці, Іра повеселішала.