4.1

Небо ледь порозовіло, коли вона остаточно прокинулася.  Не в змозі присилувати себе спати, дівчинка одягла через голову сарафан, та захопивши легку куртку, вийшла з кімнати. У вітальні, на розкладеному дивані, спали Геннадій із Людмилою.

Тихо, щоб не розбудити їх, дівчинка навшпиньки пішла у двір. За межами будинку було прохолодно, температура ще не встигла піднятися. Годинник показував п'ять тридцять.

   Завернувши за ріг будинку, Лера від подиву зупинилася. Біля будки сиділа Іра та гладила собаку. Дівчина розгублено кліпнула очима. Йти назад було марно – родичка вже її помітила.

  -  Чого ти так рано встала? – приблизилася до неї Лера, нахилившись, щоб також погладити собаку.

  – Після вступу до університету я звикла так вставати. – усміхнулась вона, піднявшись на ноги. – А тобі чого не спиться?

  -  Не знаю. Ось вирішила трохи прогулятися поки не жарко. – раптом у Лери спалахнула ідея. До цього поговорити наодинці з подругою у неї не було можливості. Вона сподівалася, що зможе підібрати слова, щоб розповісти про те, що з нею сталося.

Вулиця у цей час доби була порожньою. Спочатку вони йшли мовчки, доки дорога не повернула.

  -  Ти все ще малюєш? - нарешті перервала мовчання Іра.

- Іноді. – зізналась Лера. Останній раз вона брала олівець до рук місяць тому.

- Зможеш намалювати мій портрет? Я хочу його повісити в своїй кімнаті.

Лера замислилася, але потім згідно кивнула.

- Люба, ще досі тут буває? Щось я її вчора не бачила. – спитала Іра, сховавши руки у кишені.

- У неї зараз багато справ. Я сама її давно вже не бачила.

Пройшовши вулицею, вони повернули назад.

До шостої години Марія Федотівна вже крутилася на кухні, готуючи сніданок. Іра залишилася ще у дворі, а Лера через задні двері пішла на кухню.

* * *