1.1

* * *

Голден

Липень 2011 року

Столиця Роену вирувала від того, що сталося напередодні. Цілий тиждень після смерті короля в Голдені панував цілковитий хаос. Поліція не справлялася зі активізованою злочинністю. Магазини, що знаходилися поблизу замку, були розграбовані, а саму резиденцію королівської сім'ї вже двічі намагалися взяти штурмом.

Ті, хто свого часу ненавиділи Морла, визнали, що завдяки ньому у королівстві зберігався спокій. Це не завадило їм вставляти палиці у колеса його наступнику. Більшість радників мріяли, щоб на престол зійшла справжня принцеса Роену, а не ельф-напівкровка.

Спочатку новому королю доводилося боротися не тільки з бунтівниками за стінами, а й у самому замку.

 Гіацио Парфюно в Голдені не любили, свого часу цьому посприяв Морл. Але й він не був беззахисною овечкою, швидко замінивши незгодних.

Тільки годинник відбив опівдні, як до головного входу під'їхала машина. З неї вийшла висока жінка, одягнена в жалобну сукню. Її обличчя приховувала вуаль, прикріплена до невеликого чорного капелюшка. Але навіть так усі впізнали в ній принцесу Лелілу.

Жінка недбало кинула сумочку своїй служниці, а сама рішучим кроком попрямувала до дверей.

* * *

 Гіацио Парфюно стояв, заклавши руки за спину і роздивлявся коронаційний портрет Морла. Скільки минуло років із моменту його останнього візиту сюди? Двадцять? П'ятдесят? Гіацио і сам не пам'ятав.

Сто з гаком років тому їхня дружба з Морлом назавжди закінчилася. Король не пробачив йому зради. А чи була зрада? Чоловік задумався, дивлячись у карі очі названого брата.

У них з Морлом була невелика різниця у віці, тільки він, на відміну від короля, виглядав завжди старшим. Може через те, що його батько був темним ельфом. На вигляд Гіацио було тридцять років.

- Сподіваюся, ти заплатиш за свої гріхи... Ти настільки був поглинений помстою, що не бачив нічого навколо. Я був би щасливий опинитися за багато миль звідси. Але ти побажав прив'язати мене до свого трону.

Заправивши за вухо коротке пасмо русявого волосся, Гіацио повернув голову до вікна. З нього добре було видно головний вхід. В цей же час до нього під'їхала машина.

Короткий стукіт у двері, що пролунав через десять хвилин, відвернув його від роздумів. Повернувшись, чоловік насупився. Один погляд на гостю, що увійшла, змусив губи викривитися від обурення.

- Що вас привело сюди? Траур вже майже закінчився, ми не сподівалися, що принцеса вшанує нас своєю присутністю. Думаєте якщо Морл помер, то ви зможете повернутися, як ні в чому не бувало?

- Цей замок уже встиг просмердити твоїм запахом! - закотила очі, Леліла обійшовши чоловіка, щоб зупинитися біля портрета брата. - Я чула Морл передав тобі корону? Братець остаточно збожеволів перед тим, як вирушити до батьків! – засміялася вона.

- Повірте, я не палаю бажанням знову тут перебувати! Але в одному я з ним згоден - вам трон не дістанеться! Тож прошу покинути мій замок! - Чоловік недобро подивившись на жінку.

- З якого моменту він став твоїм?! Він належав моєму батькові королю Колгарі! Ти зберіг собі життя лише тому, що за тебе просила моя сестра. А ти не оцінив. Розбив їй серце.

- Я хоч би не займався вбивством родичів! - чоловік зробив кілька кроків уперед, через що його велика постать нависла над Лелілою. Та жінка навіть бровою не повела. - Хочеш прямо зараз вирушити за ними?

- Ти не зможеш. У вас із Морлом одна проблема – совість. Мені ж нічого не коштує, щоб убити тебе.

Чоловік розсміявся, а потім кивнув у бік дверей.

- Моя совість вже давно спить. Завдяки вам. Тому моє останнє попередження. Якщо ви ще раз посмієте тут з'явитися, я підніму всі справи, в яких ви замішані, і вашої страти бажатиме кожен другий!

Леліла ще хвилину пропалювала його гнівним поглядом. Але врешті-решт їй довелося піти. Вже біля дверей вона обернулася, але лише для того, щоб кинути останню фразу:

- Незабаром я повернуся сюди! І тоді ти благатимеш мене повернути тебе до заслання.

Стукнувши дверима, жінка пішла, гучно цокаючи підборами по кам'яній підлозі. Розмова з Гіацио не була її першорядною метою. У цьому замку ще лишилися вірні їй люди. Так само, як і у герцогстві. Тому покидала Голден вона у гарному настрої.

За чутками ерцгерцогиня Віолетта налаштована на те, щоб молодший Вольфрам опинився у в'язниці. А згодом може статися нещасний випадок. На що Леліла дуже сподівалася.

* * *

Віджио

Серпень 2011 року

Минуло кілька тижнів. Непомітно настав серпень. До суду, наміченого на сімнадцяте число, залишилося лише п'ять днів. За настроєм, що панував у будинку, Влад розумів, що справи у Мерліна йдуть не дуже добре. Влад навіть продумував план втечі.

Йому більше не було куди тікати. У нього тут не було нікого зі знайомих, а у Роен його ніхто не пустить. Все більше він шкодував, що не помер разом із Джиною та Алексом.

До будинку більше ніхто не наближався, та й Влад не наважувався тепер покидати його. Найчастіше він сидів у своїй спальні чи вітальні, дивлячись якісь фільми.