Розділ перший

Медові промені сонця струменіли крізь вікна вагону, відбиваючись від дерев’яних панелей. Тонкі бузкові фіранки коливались в такт руху. В крихітному купе було напрочуд затишно. Балакуча сусідка вийшла на минулій зупинці і тепер можна було не вдавати, що сплю. Я навіть трохи заспокоїлась. Події кількох минулих днів вже не здавались такими жахливими. Зітхнувши, вкотре перевірила щільний пакунок з документами та старий темний ключ, що я почепила на шию до інших дармовисів.

Хоча це рішення і здавалося єдиним правильним, в мені досі залишались сумніви. Я відкинулась на картатому сидінні, задумливо спостерігаючи, як повз вікон летять старезні дерева, вкриті шрамами від давньої пожежі. Багато де дерева досі стояли напівспалені, в чорним стовбуром, але вперто випускали над ним смарагдові китиці свіжої хвої. Ближче до міста ліс рідшав. Почали з’являтися поодинокі руді будинки з дерев’яними огорожами, суто символічними, бо навіть дитина перелізла б таку без проблем.

Нарешті, потяг зупинився. Провідник допоміг мені витягнути обидва мої баули на розпечену сонцем бруківку місцевого вокзала. Тут наче й не було надто спекотно, та вологе повітря заважало дихати і я змокла поки підіймалась по заіржавілим сходам на пішохідний міст. Грубий ремінь боляче впивався в плече, а інша рука вже почала деревеніти. Зупинилась долі на кілька хвилин перевести дух і поглянути на мапу.

Колись в дитинстві я вже бувала тут з батьками, та в пам’яті відбилися лише поодинокі фрагменти. Після того візиту – ніхто практично не згадував про бабусю. Лише кілька років тому мені повідомили, що вона померла. Тим не менш, коли я підняла тему мого переїзду деінде після повного провалу з пошуками роботи в столиці, мати одразу запропонувала спробувати обжити будинок, що вона успадкувала тоді. Я не стала заперечувати. Це давало час на роздуми і деяку свободу дій поки я не вирішу, що робити зі своїм життям далі.

Зорієнтувавшись, я пішла далі. Ця частина міста виглядала дещо провінційно. Тут теж були низенькі дерев’яні огорожі, пофарбовані в яскраві кольори, та будинки за ними були вже багатоквартирні, двоповерхові. Під вікнами пишно квітнули чорнобривці та ружі. Деінде стояли кривуваті лавочки, з яких мене поглядами супроводжували балакливі старушки та пухкі доглянуті коти.

Привітно блищала потертими металевими стільцями маленька кав’ярня, з якої дуже смачно пахнуло випічкою. Та навіть голод не міг змусити мене запертися всередину з усіма моїми сумками. В центр міста я планувала завітати надвечір, а зараз треба було якнайшвидше дістатися дому. Будинок знаходився на околицях міста де починався ліс. Я вийшла до занедбаної старої автостанції. Розбита бруківка поросла бур’янами. Вікна за заіржавілими решітками наче були цілі, але дуже брудні і тьмяні. Сподіваюсь тут не знайшли собі притулок кілька безхатьків бо звідси вже було добре видно зелений дах мого місця призначення.

На початку путівця, здорово захекавшись, я зупинилась на півхвилинки.  Тут трава доходила мені до стегон. Якщо я тут житиму, доведеться витратити немало часу, щоб прибрати ці зарості. Я продралась останні сто-п’ятдесят метрів і кинула сумки біля хвіртки.

         Вона виявилась незамкненою. Фарба практично злізла, обнаживши заіржавілі виті стержні. Я спробувала розкрити її ширше, але та намертво застрягла. Зітхнувши з відразою, я протиснулась всередину, ледве затягнув за собою торби. Ганок був в значно кращому стані. Я зняла ланцюжок з ключем і зціпеніла, глянувши на двері. Поверхня замка вся була вкрита глибокими подряпинами, особливо поруч з щілиною. Я посмикала двері, вони лишались зачиненими. Хто б не намагався його зламати, зробити це не вдалось. Ключ в отворі повертався дуже важко. Серце гупнуло, коли двері з тріскотом розпахнулись всередину. В повітря піднялась віхола порошинок. Збоку від дверей знаходилось вікно, тому передпокій і коридор за аркою трохи освітлювались. Я обережно переступила через поріг. Зелені шпалери потемніли, килимок біля дверей розсипався слизькими волокнами під моєю ногою. Здається, колись його було сплетено з соломи. Тхнуло вологістю і пліснявою. Будинок був знеструмленим. Довелось повернутись до сумок по ліхтарик. Двірна ручка залишила на пальцях сліди іржі.

Незважаючи на пил і загальну занедбаність кімнат, всередині було затишно. Одна з дверей вела на кухню, інша в вітальню. Меблі були накриті щільною тканиною, що давало надію, що їх не доведеться міняти. Поки я нічого не чіпала, тільки зробила коло по кімнаті, заглянула в напівприкриту вбиральню.

Нарешті, я знайшла сходи в підвал. Спускатись в темряву було лячно. Я підперла двері скринею, щоб не дай боги вони не зачинились, поки я буду там. Зіпсоване повітря тягнуло гнилими овочами. Я поспіхом запхала кристали в трансформатор і чухнула назад, тільки-но він почав з натугою ричати. Сіпнула шнурок найближчої лампи. Не те щоб знаходитись одній в покинутій хаті стало приємніше, але трохи спокійніше. Всі три спальні знаходились на другому поверсі. Я не пам'ятала, яка з кімнат належала бабусі. Сподівалась, що зможу відрізнити її від двох інших. Заселятись в лігво старої відьми я не хотіла.

         Сходинки на другий поверх були вкриті чимось липким, припалим брудом, те саме і з бильцями. Зліва на стіні висіли під склом старі світлини. З однієї з них на мене дивилася дівчинка-підліток, в якій я одразу впізнала свою матір. Я замислилась, а як моя бабуся ставилась до моїх батьків? Чи ненавиділа вона їх так само, як вони її?

         На другому поверсі одна з віконниць в коридорі була розкрита навстіж, скло тьмяними крижинками миготіло з підлоги. Навряд чи це сталось давно, бо тут доволі суворі зими і якби нанесло снігу – шпалери давно б вже осипались долі. Всі двері виявились зачиненими на ключ. Довелося знову повертатись до сумок. Поверхнево оглянула спальні, бабусину зачинила назад про всяк випадок. Цей бордовий, тхнущий травами і ліками, будуар навряд чи міг належати комусь іншому. Для однієї з дверей ключа не було. Я припустила що це може бути лабораторія чи кабінет. Дивно було б, якби в старої відьми їх не було.