Оповідання

Чорні ельфи, милесенькі вампірятка чи хромі кентаври? Кожен образ міфології вдало оброблений людиною, допомагає їй у скрутній ситуації чи намагається зі швидкістю світла проколоти рогом серце незайманого юнака. Та, насправді, все простіше : русалкам не потрібні фото членів, а тільки розміряне кохання із сомами на дні дніпровських ям. Хоча вони не відмовляться почмихати травичкою на березі.

Деякі представники міфічної флори й фауни взагалі ніколи не бачили людей, а подекуди і не чули оповідок про шкіряних виродків. Вони як і глисти-паразити не можуть оцінити всієї величі картин, шо зберігаються у Конотопському художньому музеї. Простіше пишучи, не всі міфічні істоти знають про існування людей та із якою гірчичкою їх споживати.

1

Лісовими хащами рухалася група у складі трьох осіб. Два юнаки й дівчина. В усіх з плеча звисали дерев’яні гвинтівки схожі на футуристичні бластери. Порізана ярами місцевість вимотувала останні залишки сил. Вже четверту годину друзі блукали в пошуках останнього ключа й підказки – куди далі рухатися.

– Можливо, варто відпочити? У мене лишилося два батончики – можемо розділити. – Мовила дівчина із позивним «Верба».

– Дістаю ножа…

– НІТ, потім хотітиметься води…

– І здохнути … але якщо ми зараз не перекусимо, то також ЗДОХ-НЕ-МООО, – наголосив Сутулий.

– Досить нити, ганчірки! Я попереджував, що рухатимемося без відпочинку по тридцять кілометрів. Знайдемо ключ – їстимемо.

Тим часом Верба поглянула на фітнес браслет, котрий показував 74 321 кроків. Ключ мав бути поряд і вона не менше Керівника прагнула перемогти й розділити із хлопцями кругленьку суму та відпочинок у Празі. Уява вимальовувала картини як дівчина у коротеньких штанцях прогулюється Празьким градом і розміряними ковтками осушує черговий лимонад із акційним віскі.

Позивний «Верба» дівчина отримала від хлопців, котрі насміхалися із її посиденьок біля річок. Неважливо де вона перебувала, її завжди манило до прозорої водиці, а інколи їй навіть щастило погодувати качок хлібом, котрі так і линули до її рук.

Через десять хвилин група вийшла із хащів на забуту доріжку.

– Якщо не помиляюся, то через п’ятсот метрів нас чекає відпочинок і шоколад, – мовив Керівник.

– І не сподівайся. Тобі ніхто не дасть… Ми із Сутулим вже домовилися не ділитися із зарозумілими малятами.

– Крутяк! Пам’ятаєш у кого вода?

– У того, кого віддухопелять на привалі. А якщо пощастить, то і зґвалтують. Ти ж полюбляєш секс? – насміхалася Верба.

– Смішненько, головне не забуть потім підтягнути штанці. Можете сердитися на мене скільки забажаєте, але я майже впевнений, що наша група переможе.

Керівника звали Толік, хоча йому страшено не подобалося власне ім’я, як і домівка в цілому. Тому юнак шукав все нові й складніші нагоди втекти із батьківської в’язниці у захопливу туристичну мандрівку. За декілька років наловчився читати карти і тримати правильно компас. Зазвичай, Толік подорожував один, проте за правилами лісових змагань «Повстанець», до участі допускалися групи із трьох і більше осіб віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років. Тому хлопцеві довелося зацікавити шкільних товаришів, але він і не міг подумати скільки скиглення почує за п’ять годин, особливо, від Сутулого.

За п’ять хвилин група вийшла із лісу й опинилася серед пустелі із піщаними дюнами, ковилою і пеньками через кожні пів метра. Ось де потрібно садити кактуси, а не перед доісторичними комп’ютерами.

– Згідно мапи, у цьому місці має розпочинатися березовий гай і блок-пост.

– Чудово! Жуй пісок, – мовила Верба.

– Он вони! За декілька кілометрів розпочинаються. Нам пощастило, що влада вирубала ліс, так би блукали не одну годину в пошуках березового соку. Коли мені було близько п’яти років вітчим із мамою постійно змушували пити березову гидоту. Тільки згадаю його запах, мене відразу вивертає.

– Напевне Яр потрібно було обійти стороною, а не спускатися до нього, – намагаючись не слухати дитячих спогадів Сутулого мовив Керівник.

– То, можливо, хоч відпочинимо і перекусимо?

– Ти ж сам говорив, що он там берези, а значить там і будемо робити Ом-ном-ном.

Сонце припікало макітри. Шлунки влаштували органу симфонію, але група не зупинялася. Переможці отримають десять тисяч гривень і путівку до Чехії.

На пів шляху до березового оазису красувався кущ із блакитними ягодами, а подекуди квітами.

– Що це, Толік?

– Хм, ніколи не зустрічав подібних рослин.

– Квіти схожі на цвіт яблуні…

– Можливо, бджоли схрестили яблуню і вовчі ягоди?! – додав Сутулий.

– Ага, і сховали у лісових хащах, а щоб краще ріс – вирубали всі дерева.