26. З чого почалося, та чи кінець..?

Він парив над землею, вкритою бархатистою зеленою травою. В далині виднілися якісь споруди квадратної форми з трикутними верхівками, і він направився туди, оглядаючись навкруги. Краса краєвиду лоскотала емоції, він був радісний і піднесений. Він бачив і в інших світах різні насадження, але тут все було трохи іншим, незвичайним, все квітнуло і буянило різними формами та кольорами.

Ось він наблизився до групи споруд, у них були якісь отвори квадратної форми. В тих отворах він міг бачити якихось істот. Вони рухали кінцівками й розкривали роти, але звуків від них гість не чув. Він подумав що напевно ці створіння і є ті самі люди, ролі яких було заброньовано на сторіччя, і він їм почав трохи заздрити.

В небі почали згущатися чорні хмари, закриваючи собою сонце. Здійнявся сильний вітер. Гість відчував пронизливу прохолоду, та це не принесло йому дискомфорту. Він оглядався навкруги та вирішив наблизитись до однієї зі споруд. Йому стало цікаво подивитись на цих створінь по ближче. Раптом він відчув якийсь приємний аромат і поплив по вітру туди, звідки аромат тягнувся.

Він підлетів до нечепурного вигляду споруди. Отвір був відчинений і на ньому лежав якийсь предмет напівкруглої форми майже білого кольору.  Гість підплив ближче. Раптом вітер зірвав білу тканину та оголив жовтенький, кулястої форми, предмет з коричнюватими боками. Саме від цього предмету здіймався приємний аромат, і як тільки гість наблизився впритул до того кругляка, щоб насолодитись ароматом, як раптом щось оглушливе загуркотіло та осліпило яскравим світлом.

***

— Як пройшло дослідження грального майданчика? — Запитав чийсь голос у Колобка.

Він повернувся на голос і побачив знайоме обличчя. Це була та сама істота, що пропустила його на землю. Він одразу згадав хто він на справді, і для чого сюди прибув.

— Та ну його, цей ваш гральний майданчик. — відповів розчаровано Колобок.

— А що не так? Вам щось не сподобалося? — удала, що здивована.

— Ви напевно жартуєте? Як там взагалі щось може подобатися?! Ви самі там були хоч раз?

— Мені нема чого туди ходити. Мені, і таким як я, там робити нічого. Ми не маємо емоцій, все що мені потрібно я знаю, і займаюся своєю справою, як і кожен з нас виконує свою роботу. Я, наприклад, приймаю таких як ви й розподіляю по вільних місцях грального майданчика. У кожного з нас є свої задачі та обов’язки, але це всього лише деталі, які вас не стосуються, і вам про них знати не потрібно.

— Та яка ж це гра?! Там люди якісь злі, або сумні, або взагалі нещасні. Вони майже всі жадібні й жорстокі. Думають лише як заробити якісь яскраві папірці, які називають грошима, виживають користуючись один одним, ображають один одного, навіть вбивають. Лише деяким вдається створити щасливе існування, я б навіть сказав одиницям на тисячі, десятки тисяч якщо не сотні. То де ж тут розваги?

— Так у цьому і вся суть гри. — почала пояснювати люб'язним голосом — Комусь пощастило потрапити на вдале місце, хтось погоджується на роль у більш суворих умовах, щоб заробити місце в гарних місцях. Ви пройшли лише ознайомчий курс і я можу вас привітати. Ми, в якості бонуса, готові вам надати місце, на якому ви можете заробити собі, як люди кажуть, місце під самим сонечком.

— Ну прям дуже щиро вдячний, але я пас, з мене досить і ознайомчого курсу. Так що відкланяюсь і попрямую далі в пошуках інших світів.

— Мені дуже шкода, що вам не сподобалось, але вам прийдеться грати за нашими правилами до кінця. У вас із нами укладений договір, ми його ще називаємо контракт, і за контрактом ви не можете покинути наш гральний майданчик, поки не пройдете усі рівні, або поки не сплине час прописаний у договорі.

— А якщо я відмовлюсь?

— Ви будете повторювати свій перший досвід знову і знову, причому з кожним разом ви не будете пам'ятати, що вже там були. Так що вибір за вами.

— І скільки ж це займе часу? — приголомшений запитує Колобок.

— Повірте мені на слово, ви цього навіть не помітите. Так що бажаю успіху на новому рівні гри — і з цими словами істота показала на двері поряд з тими куди Колобок пройшов вперше.

Колобок в розпачі подивився спочатку на двері, а потім на істоту за столом. Йому ні чого не залишилось як направитись до дверей.

Двері відчинилися, Колобок підійшов не рішуче і його знову почало засмоктувати. Знову потягнуло вихором по тунелю. Колобку тільки й лишалось, що дивитися на біле світло з дверей, які стрімко зменшувались, поки не зникли зовсім.

*****

Дякую за справедливу оцінку та вподобайку. Також залишайте свої враження, вони для мене дуже важливі.